Vois tu au loin? - Manau

Je ne cherche même plus à savoir, à comprendre tous mes méfaits

Maintenant que tout est cendres, bien caché derrière les traits

De tous ces visages griffés par les saisons du passé

Loin de ces beaux paysages, qu’il m’a fallu tant rêver

Mes pieds sont sur la paille et une cheville attachée

Devant moi des traits, des failles, représentants des années

Plus aucun grondement de sabots, plus aucun bruit de clés

J’entends que l’on fait ripaille encore de l’autre côté

Prêt de ces 4 murs, qui savent trop qui je suis

Qui ont appris mes blessures comme on implorait la nuit

Ils ont tout fait pour essayer de bien m’apprivoiser

Mais je n’ai jamais vu renoncer, cet homme qu’ils ont trimbalé

Dans cette humilité où je ne sais plus vraiment

Où est mon humanité, mon humilité d’antan

Je reste fort pour essayer de tout recommencer

Ce soir je serai peut être le premier

Vois-tu au loin les chemins s’effacer?

Vois-tu au loin la bonne l’aventure?

Ce que j’ai fait de moi n’est que passé

Je serais aujourd’hui derrière ces murs

J’ai scié ces barreaux, j’en ai passé des journées

Des mois des années de trop à combattre cet acier

Demain il n’y aura plus d’ombre pour rayer ce lieu

Fini pour lui la pénombre, tout sera bien plus lumineux

Cette chaine à ma cheville a déjà presque cédé

Noyée dans de l’eau de pluie, elle ne pouvait que rouiller

Je n’ai plus qu'à tirer dessus pour m’en débarrasser

Ensuite prendre ces tissus que j’ai déjà rassemblé

Ces apis, ces haillons, pour faire office de corde

Tressés ensemble ils feront lien pour ma miséricorde

Ils m’emmèneront loin ce soir, c’est bien décidé

Loin de ces remparts où m’attend la vie que l’on m’a volé

Alors que toussent les rats, encore cette nuit

Et moi qui ne veut plus les voir

Dieu fasse que tout soit fini

De battre mon cœur veut continuer mais en liberté après 4 pas sans jamais

s’arrêter

Je n’oublie pas que mon visage s’est doucement effacé

Derrière une nouvelle image, une barbe, et des années

Je n’oublie pas non plus qu’ici rien ni personne ne m’attend

Qu’une fois sorti de cette cage, je m’en irais face au vent

J’irais dans un pays où l’on ne me connait pas

Un de ces beaux paradis, que des murs n’atteignent pas

Où le soleil est chaud et brille toute la journée

Où la moindre jolie fille pourra faire semblant de m’aimer

Mais que fais-je dans ce trou où des gardiens me sourient

À l’heure même où tous les fous, comme moi n’ont rien compris

Me voilà enterré et mort, hors de cette prison

Me voilà enfin dehors comme le dit la chanson

Я навіть не намагаюся більше знати, розуміти всі свої кривди

Тепер, коли це все попіл, добре прихований за лініями

З усіх тих облич, подряпаних минулими порами

Далеко від цих чудових краєвидів, про які я так мріяв

Мої ноги на соломі, щиколотка зв’язана

Переді мною лінії, недоліки, представники років

Більше немає гуркоту копит і звуку клавіш

Я чую, що ми все ще добре проводимо час на тому боці

Близько до цих 4 стін, які дуже добре знають, хто я

Хто пізнав мої рани, як плакала ніч

Вони зробили все, щоб спробувати добре мене приручити

Але я ніколи не бачив, щоб той чоловік, якого вони носили, здавався

У цій скромності, де я насправді не знаю

Де моя людяність, моя минула скромність

Я залишаюся сильним, щоб спробувати почати все спочатку

Сьогодні я можу бути першим

Чи бачиш, як стежки бліднуть удалині?

Ви бачите гарну пригоду на відстані?

Те, що я зробив із себе, лише зникло

Сьогодні я буду за цими стінами

Я розпиляв ці бруски, витратив на них дні

Занадто багато місяців, років боротьби з цією сталлю

Завтра на цьому місці не буде жодної тіні

Для нього більше не буде темряви, все стане набагато світліше

Цей ланцюжок на моїй щиколотці вже мало не порвався

Потонула в дощовій воді, вона могла тільки іржавіти

Мені просто потрібно його зняти, щоб позбутися

Тоді візьміть ці тканини, які я вже зібрав

Ці килими, ці ганчірки, щоб діяти як мотузка

Сплетені разом, вони зв’яжуться для моєї милості

Сьогодні ввечері мене заберуть, вирішено

Далеко від цих валів чекає мене життя, яке вкрали в мене

Як щури кашляють, знову сьогодні ввечері

І я не хочу їх більше бачити

Нехай Бог все закінчить

Битися моє серце хоче продовжувати, але на свободі після 4 кроків без жодного разу

СТОП

Я не забуваю, що моє обличчя ніжно зблідло

Позаду новий образ, борода і роки

Я також не забуваю, що тут мене ніщо і ніхто не чекає

Що колись із цієї клітки я піду проти вітру

Я б поїхав у країну, де мене не знають

Один із тих прекрасних раїв, стіни не досягають

Де сонце гріє і світить цілий день

Де найменша гарна дівчина може вдавати, що любить мене

Але що я роблю в цій норі, де мені посміхаються охоронці

Саме в той час, коли всі божевільні, як і я, нічого не зрозуміли

Тут я похований і мертвий, з цієї в'язниці

Ось я нарешті вийшов, як сказано в пісні