Me voilà au pays - Manau

Emporté par les vents, au dessus des océans

Découvrant des sentiments, au delà des continents

Il est parti avec l’envie d’aller droit de l’avant

Quittant le pays sans se demander s’il est temps

D’avoir appris à ne plus être un jeune enfant du clan

Dans les yeux de ses parents toujours un adolescent

C’est ainsi que le petit homme voulait devenir grand

Ecrire seul son roman, aller à pas de géant

L’ancre s’est détachée puis il est parti pressé

Il avancait doucement sans jamais se retourner

Il vivait ce qu’il devait vivre.

Enfin, il vécut

Découvrant à être ivre toutes les joies du début

Les mois défilaient, tombaient dans des filets

Petit tas d'épillets séchés, oubliés de fait

Si la nature a fait le choix de bien se recycler

Lui revenait pas à pas sur les chemins du passé

Me voilà au pays, me voilà décidé

Ma foi, que les filles sont jolies, ici, rien n’a changé

Je ne sais pas comment j’ai pu l’abandonner

Emporté par tous les courants, je suis rentré

Usant ses souvenirs, sous des semelles de cuir

Il voyait son avenir tout doucement revenir

L’image de ce petit gamin qu’il avait oublié

Le tenait fort par la main quand s’effaçaient les sentiers

La nuit tombée, tout près d’un feu il pouvait écouter

Toutes les voix de ses aïeux, contes et légendes chuchotés

Qu’il avait souvent ignorées en regardant le bleu

D’un ciel trop immaculé, d’un horizon belliqueux

Comment, se disait-il, j’ai pu laisser si facil-ement

Perdre le fil à cet esprit volatil?

J’ai laissé derrière moi des tombes et des vérités

Mais peut-être que le monde est ce pays bien-aimé

S’approchant du pays, il se sentis reconquis

L’air était vraiment aussi pur, comme il se l'était dit

Il revint de très beau matin, le coeur léger, même si

Lourd comme un vieux parchemin, il voulait reprendre l'écrit

De son histoire tassée, de son livre épais taché

Rempli de traits encrassés, de gravures presque effacées

Retrouver les pages du début et tout recommencer

Revoir tous ces paysages de l’encre et puis du papier

Ainsi il a vieilli se sentant, ici, chez lui

Le coeur léger, sans souci, loin de ce tout jeune esprit

Son dernier chapitre a été «Veuillez-me-pardonner «Mais, où tout a commencé, je suis venu terminer

Перенесені вітрами, над океанами

Відкриття почуттів на різних континентах

Він пішов із бажанням йти прямо

Залишаючи країну, не думаючи, чи настав час

Щоб навчилися більше не бути маленькою дитиною клану

В очах батьків завжди підліток

Ось так маленький чоловічок хотів стати великим

Пишіть свій роман на самоті, робите гігантські кроки

Якір зірвався, а потім він поспішно пішов

Він йшов повільно, не озираючись

Він жив тим, що мав жити.

Нарешті він жив

Відкрити для того, щоб бути п’яним, усі радості початку

Минали місяці, падали в сіті

Маленька купка сушених колосків, забутих насправді

Якщо природа вирішила добре переробляти

Крок за кроком повертався стежками минулого

Ось я на дачі, ось я вирішив

Ну, дівчата гарні, тут нічого не змінилося

Я не знаю, як я міг відмовитися від цього

Занесений усіма течіями, я повернувся

Зношені спогади, під шкіряною підошвою

Він бачив, що його майбутнє поволі повертається

Образ тієї маленької дитини, яку він забув

Міцно тримав його за руку, коли стежки зникали

Коли настала ніч, біля багаття він міг слухати

Всі голоси його предків, шепотів перекази та легенди

На що він часто ігнорував, дивлячись на синє

Надто бездоганного неба, войовничого горизонту

Як, подумав він, я міг так легко відпустити

Втратили сліди цього непостійного духу?

Я залишив могили і правди

Але, можливо, світ — це та улюблена країна

Наближаючись до країни, він відчував себе знову завойованим

Повітря справді було таким чистим, як він казав собі

Він повернувся вранці дуже добре, з легким серцем, хоча

Важкий, як старий пергамент, він хотів знову писати

З його заповненої історії, з його заплямованої товстої книги

Наповнені брудними лініями, майже вицвілими гравюрами

Знайдіть сторінки з початку і почніть все спочатку

Перегляд усіх тих пейзажів чорнила, а потім паперу

Тому він постарів, відчуваючи себе тут, вдома

Легко, безтурботно, подалі від цього зовсім молодого духу

Його останній розділ був «Будь ласка, пробач мене». Але там, де все почалося, я прийшов до кінця