La sorcière - Manau

L’oeil vif, le regard dans le coin, l’esprit agressif

Avec une patte en moins, la bête ne semble pas craintive

Le dos dans le vent, elle attend le moment propice

Pour rire de tous ces gens croyants qui espèrent le retour du fils

Très loin du parvis, là-bas, sur de l’herbe bien verte

Assise à quelques lieux d’ici, impatiente que les portes soient ouvertes

Elle a pris ses repères, surplombant le village

Elle que l’on dit sorcière s’est donné l’envie de hurler sa rage

Mais l’assemblée sait que tous les dimanches se répètent

Et qu’en sortant de la messe, des injures viendront d’une trouble fête

D’une très vieille dame, qui a vécu le drame

La perte d’un enfant quand le malheur est tombé sur nos âmes

Que la peste soit, que la peste les maudissent ici

Que personne dans ce village n’ait le droit de vivre avec l’envie

Comme elle les déteste, tous ces gens, ce curé

Elle, tout ce qui lui reste, c’est une jambe et le malheur d'être née

Ainsi va celle qui n’a jamais oublié

Sous des chandelles, les démons du passé

Ainsi soit-elle, la femme qui n’a pas brodé

Loin dans le ciel, son bonheur est gravé

[Manau

Les corbeaux volent au-dessus du très vieux clocher

Et cette soi-disant folle attend toujours pour faire sa logorrhé

Encore plus volontaire que tous ces dimanches passés

Aujourd’hui c’est l’anniversaire maudit où le mal a frappé

Il y a eut la mort, venue avec toute sa violence

Choisissant bien ses corps pour les caresser, un vent de souffrance

Une maladie venue par l’océan

La vieille y perdit son mari, sa fille, son seul unique enfant

Alors la voilà, accusant tous ces bons croyants

Tous ceux qui lui avaient dit que la foi guérissait le mauvais sang

Et que si leur dieu rappelle tous ceux qu’ils aiment

Qu’il suffit d'être heureux pour eux mais la vieille s’est remplie de haine

Les cloches sonnent, la messe est maintenant terminée

Puis un bruit qui résonne, les portes de l'église s’ouvrent

Et puis font passer un grand soleil, qui illumine l’autel

Et la voix de cette femme, de cette sorcière, couvrant l’assemblée telle:

«N'allez pas au diable, allez donc, joyeux, ripailler

Quand vous serez à table, n’oubliez pas les bénédicités

Mangez, buvez, en ce dimanche de fête

Invitez le curé, donnez-lui donc votre plus grosse assiette»

Ainsi rassurés, les gens n’ont pas compris ce calme

La sorcière avait-elle trouvé enfin la paix avec son âme?

Chacun pris son pain pour aller déjeuner

Mais personne ne revint, la mort frappa, bien cachée dans le blé

Гостроокий, косоокий, агресивно налаштований

Маючи одну ногу менше, звір не здається страшним

Повернувшись на вітер, вона чекає слушного моменту

Посміятися над усіма тими віруючими людьми, які сподіваються на повернення сина

Далеко від суду, там, на зеленій траві

Сидячи в кількох місцях звідси, не можу дочекатися, поки відкриються двері

Вона зорієнтувалася, дивлячись на село

Вона, про яку кажуть, що вона відьма, захотіла викрикувати свою лють

Але громада знає, що кожна неділя повторюється

І що виходячи з маси, образи йдуть від псування

Про дуже стару жінку, яка пережила драму

Втрата дитини, коли нещастя впали на наші душі

Чума будь, чума прокляне їх тут

Нехай ніхто в цьому селі не має права жити із заздрістю

Як вона ненавидить їх, усіх цих людей, цього священика

Вона, все, що їй залишилося, це нога і нещастя народитися

Так іде вона, яка ніколи не забула

Під світлом свічок демони минулого

Хай і вона, жінка, що не вишивала

Далеко в небі викарбувано його щастя

[Ману

Над старою дзвіницею літають ворони

А ця так звана божевільна все ще чекає, щоб зробити свою логорею

Навіть рішучіший, ніж усі минулі неділі

Сьогодні проклята річниця, де вдарило зло

Була смерть, прийшла з усім своїм насильством

Добре вибираючи її тіла для пестощів, вітер страждань

Хвороба, яка прийшла з океану

Стара втратила чоловіка, дочку, єдину дитину

Ось вона і звинувачує всіх цих добровірних

Усі, хто казав йому, що віра лікує нечисту кров

І якщо їхній бог покличе все, що вони люблять

Просто радійте за них, але старенька була сповнена ненависті

Дзвони дзвонять, меса закінчилася

Потім лунає звук, двері церкви відкриваються

А потім проходить велике сонце, яке освітлює вівтар

І голос цієї жінки, цієї відьми, що охоплює громаду, як:

«Не йди до пекла, тож іди веселись, бенкетуй

Коли ви будете за столом, не забувайте про благословення

Їж, пий, цієї святкової неділі

Запроси священика, тож дай йому свою найбільшу тарілку».

Таким заспокоєним, люди не зрозуміли цього спокою

Чи відьма нарешті знайшла спокій у своїй душі?

Кожен брав свій хліб, щоб піти на обід

Але ніхто не повернувся, смерть вдарила, добре схована в пшениці