Le curé et les loups - Manau

On les entend, mais on ne les voit jamais dans la nuit

Contre le vent, ils attendent impatients, fous de rage

Et d’envie de sang, à l’affut du moindre corps qui s’est affaibli

Voici venu le temps où on les revoit traîner par ici

En clan, en meute, en formation toujours bien définie

Les dents dehors, affamés, prêts à combler

L’appétit grisant qu’ils ont depuis que l’hiver a posé son nid

Un drôle de sentiment a envahi tous les gens du pays

Priez, et que personne ne sorte dehors quand le soir est tombé

N’amusez pas la mort, Ankou saura vous retrouver

Au-delà du décor, le tableau n’est pas étranger

Vous le connaissez bien mes frères, ils reviennent chaque année

Allez, et que chacun ne rentre chez lui sans une torche allumée

Afin que je puisse le voir du haut de mon clocher

Je ne suis que le père, l’enfant, du pays, le curé

Mais je ne laisserai pas faire les bêtes s’amuser du berger

Pardonnez mes offenses, moi qui n’ai jamais écouté

La moindre différence, pour mieux vous condamner

Pardonnez ce silence, ces mots que je n’ai pas compté

Et si vient la violence, elle ne fait que passer

Souvent quand je pense à mes ouailles et à notre communauté

Je n’ai que des sentiments de bonheur et d’amitié

Moi qui n’ai jamais eu vent de grands pêcheurs égarés

Même les courants n’ont pas suffi à me les éloigner

Avé Marie, que chacun de nous par ton esprit soit béni

Que le vilain comprenne bien qu’il n’est pas ici chez lui

Qu’il rappelle ses chiens, sa meute, son malheur, son envie

Sous la protection de ses saints, ce village, non, n’est pas maudit

Alors n’ayez pas peur, mes amis, de ces loups errants

Ces rôdeurs de la nuit venus dévorer nos enfants

Si le danger existe, c’est de la colline qu’il descend

Profitant de ces temps si tristes, ainsi sauront les mécréants

Bien sûr la nuit a pris dans ses bras le village puis est passée

Elle a tourné la page sur un soir d’hiver et glacé

A deux pas du rivage le bruit des hommes est fatigué

Les bateaux et leurs équipages venaient tout juste de rentrer

Ils ont pris la rue principale tout en braillant très fort

«N'y-a-t-il personne de matinal ici dans ce vieux port ?»

Les rires fusaient, les blagues résonnaient fort dans ce décor

Mais arrivés à la grand place, tout s’arrêta net et alors

Ils virent les enfants sur le côté en train de pleurer

Les femmes agenouillées sur le parvis et apeurées

Devant un corps sans vie complètement déchiqueté

Son serment dans la main écrit, ainsi nous quitta le curé

Ми їх чуємо, але ніколи не бачимо вночі

Проти вітру вони нетерпляче чекають, божевільні від люті

І жага крові, у пошуках найменшого тіла, що ослабло

Настав час побачити, як вони тут знову зависають

У клані, в зграї, в будові завжди чітко виражені

Зуби вирізані, голодні, готові наповнювати

П’яний апетит, який вони відчували з тих пір, як зима заклала своє гніздо

Смішне почуття охопило всіх жителів країни

Моліться, і ніхто не виходьте на вулицю, коли настане вечір

Не розважайся смерті, Анку знайде тебе

Крім декору, картина не є незнайомою

Ви добре це знаєте, мої брати, вони повертаються щороку

Давай, і нехай ніхто не йде додому без запаленого смолоскипа

Тому я бачу це зі свого шпиля

Я просто батько, дитина, країна, священик

Але я не дам звірам веселитися з пастухом

Пробач мені провини мені, що ніколи не слухав

Щонайменша різниця, то краще вас засудити

Пробачте це мовчання, цих слів я не врахував

А якщо насильство приходить, воно просто проходить

Часто, коли я думаю про свою паству і нашу громаду

Я відчуваю тільки щастя і дружбу

Я, який ніколи не чув про великих заблуканих рибалок

Навіть течії було недостатньо, щоб утримати мене подалі

Радуйся, Маріє, нехай кожен із нас Твоїм духом буде благословенний

Нехай зрозуміє лиходій, що його тут не вдома

Нехай покличе своїх собак, свою зграю, свою біду, свою заздрість

Під захистом своїх святих це село, ні, не прокляте

Тож не бійтеся, друзі мої, цих мандрівних вовків

Ті нічні бродяги приходять пожирати наших дітей

Якщо є небезпека, він спускається з пагорба

Користуючись цими сумними часами, невіруючі дізнаються про це

Звісно, ​​ніч охопила село, а потім пройшла

Вона перегорнула сторінку в крижаний зимовий вечір

За два кроки від берега втомився людський шум

Човни та їхні екіпажі щойно повернулися

Вони вийшли на головну вулицю, дуже голосно реваючи

— Хіба тут, у цьому старому порту, немає раннього вставання?

Вибухнув сміх, у цій обстановці голосно лунали жарти

Але коли ми підійшли до головної площі, все зупинилося, а потім

Вони побачили, як діти плачуть збоку

Жінки стоять на колінах у передньому дворі й налякані

Перед повністю подрібнене неживе тіло

Його клятва рукою написана, тому священик залишив нас