La perduta - Maler

Nel patio di Talita c'è il pozzo della serpe

Nel patio di Talita c'è un cane che non dorme

E voci nella pietra e lumi di fiammelle

E sull’acqua che scorre fantasmi di foschia

Nel patio di Talita ci sono quattro porte

E bambole di iuta tra i fiori della febbre

Nel patio di Talita, da un ramo d’ombra pende

Un’altalena vuota che dondola la sorte

Ora Talita sta sognando

Veste di bianco, ma non sposa me

È innamorata del suo mondo

Dicono di lei che sia

Perduta nella fiamma incantata

Di una lucerna cieca, cacciata via dalla realtà

Perduta, ma io che l’ho aspettata per tutta la mia vita

Vi dico che Talita è astuta

Nel patio c'è Talita, si pettina i capelli

Con lacrime d’ortica e ride di noi folli

Che accumuliamo specchi e ci bendiamo gli occhi

Per non vedere abissi, per annegarci altri

Lei bacia il buio sulla bocca

Beve la pioggia che la porterà

Dove la notte è una civetta

Dicono di lei

Perduta nella fiamma incantata

Di una lucerna cieca, cacciata via dalla realtà

Perduta, un dio l’ha imprigionata

In una fiaba inquieta

E mai più la risveglierà

Talita, io so che sei tornata

E tieni tra le dita le ali di una verità

Perduta, intanto l’alba brucia

La terra si è oscurata

E dicono di te «perduta»

Sullo stelo del giglio farà la tela il ragno

E chi va incontro al sogno nel sogno svanirà

In fila va cantando la folla senza volto

Intanto l’alba brucia, la terra è spaventata

Ma tutti dicono di lei perduta

E l’hanno vista disperdere al sole

Nere manciate di semi di neve

E l’hanno vista nei boschi allattare

Lupi venuti dai monti del Male

E l’hanno vista nel fiume annegare

Prima che il fiume annegasse le rive

E l’hanno vista dal nulla apparire

E l’hanno vista e non sanno vedere!

Perduta nella fiamma incantata

Di una lucerna cieca, cacciata via dalla realtà

Perduta, un dio l’ha imprigionata

In una fiaba inquieta

E mai più la risveglierà

Talita, io so che sei tornata

E tieni tra le dita le ali di una verità

Perduta, intanto l’alba brucia

La terra si è oscurata

Però qui dicono di lei…

У внутрішньому дворику Таліти є колодязь змії

У внутрішньому дворику Таліти є собака, яка не спить

І голоси в камені, і вогні полум’я

І привиди туманів на воді, що тече

У патіо Таліти четверо дверей

І джутові ляльки серед гарячкових квітів

У внутрішньому дворику Таліти він висить на гілці в тіні

Порожня гойдалка, яка гойдає долю

Тепер Таліта мріє

Він носить біле, але не одружується зі мною

Вона закохана у свій світ

Про неї кажуть, що вона є

Загублений у зачарованому полум'ї

Про сліпу лампу, відігнану від реальності

Втрачений, але я чекав цього все життя

Я кажу тобі, що Таліта розумна

Таліта на патіо, вона розчісується

Кропивою рве і сміється з нас, дурнів

Що ми накопичуємо дзеркала і ми зав’язуємо собі очі

Щоб не бачити прірви, щоб інших топити

Вона цілує темряву в уста

Вона п’є дощ, який їй принесе

Де ніч сова

Кажуть про неї

Загублений у зачарованому полум'ї

Про сліпу лампу, відігнану від реальності

Загублена, бог ув’язнив її

У неспокійній казці

І він ніколи не розбудить її знову

Таліта, я знаю, що ти повернулася

І тримай між пальцями крила правди

Заблукала, тим часом зоря догорає

Земля потемніла

А про тебе кажуть «загублений»

Павук створить павутину на стеблі лілії

І хто йде назустріч мрії уві сні, той зникне

У черзі безликий натовп іде співаючи

Тим часом зорі догорають, земля лякається

Але всі кажуть, що вона загубилася

І вони побачили, як воно розсипалося на сонці

Чорні жмені снігового насіння

І побачили, як вона в лісі годує грудьми

Вовки з гір зла

І вони побачили, як вона потонула в річці

До того, як річка потопила береги

І вони побачили, як це з’явилося нізвідки

А вони це бачили і не вміють бачити!

Загублений у зачарованому полум'ї

Про сліпу лампу, відігнану від реальності

Загублена, бог ув’язнив її

У неспокійній казці

І він ніколи не розбудить її знову

Таліта, я знаю, що ти повернулася

І тримай між пальцями крила правди

Заблукала, тим часом зоря догорає

Земля потемніла

Але тут про неї кажуть...