реприза - макулатура

Плыву на льдине по реке цвета нефти.

Привязан к кровати.

Мои знания будут стёрты человеком в белом халате.

Меня держат силой, не дают пробраться к воспоминаниям.

Хватаюсь за невозможное прошлое, но глаза закрываются.

Я вижу тебя на канале, недалеко от клуба Мод.

Человек в очках и черном плаще тебя за руку берёт.

Через катетер мне вливают чужую кровь, и с каждой каплей

Резкость наводится хуже, вот-вот человек тебя спрячет.

Направляетесь сквозь толпу, всё дальше от моего объектива.

Блёстки висят в воздухе, виньетка сжирает край мира.

У вас под ногами пёс терзает полумертвого голубя.

Моё тело снимают с койки, о каталку ударив голову.

Вас уже нет.

Вселенная ограничена двухметровым клубом.

Меня кто-то берет за предплечье настойчиво, но не грубо.

— Привет!

Это я — твоя милая.

Только тело мое поникло.

В заключительном сне тебя нет, но я люблю тебя, Вероника.

Пливу на льдіні по річці кольору нафти.

Прив'язаний до ліжка.

Мої знання будуть стерті людиною в білому халаті.

Мене тримають силою, не дають пробратися до спогадів.

Хапаюся за неможливе минуле, але очі закриваються.

Я бачу тебе на каналі, недалеко від клубу Мод.

Людина в очках і чорному плащі тебе за руку бере.

Через катетер мені вливають чужу кров, і з кожною краплею

Різкість наводиться гірше, ось-ось людина тебе сховає.

Прямує крізь натовп, все далі від мого об'єктиву.

Блестки висять у повітря, віньєтка зжирає край світу.

У вас під ногами пес терзає напівмертвого голуба.

Моє тіло знімають з ліжка, про каталку вдаривши голову.

Вас уже нема.

Всесвіт обмежений двометровим клубом.

Мене хтось бере за передпліччя наполегливо, але не грубо.

- Вітаю!

Це я— твоя мила.

Тільки моє тіло поникло.

У заключному сні тебе немає, але я люблю тебе, Вероніка.