вальтер - макулатура

Я знаю точно сколько ступеней, сколько раз ключ в замке

Вещи молчат, но не о тебе, и молчание скоро затихнет

И я останусь один в коридоре, подвешен во тьме

Моё сердце как пустая бутылка, катающаяся по пристани

Эволюция повседневности это ходить до смерти по городу

Закрываться в ванной, когда уже нельзя

Откладывать и нужно возвращаться в дом

У меня от кого-то родится ребёнок и будет кричать

За дверью пока я буду мечтать утонуть

Собрать из бликов твоё лицо

Воровать у необратимости по минуте,

Но всё слабее засов и громче вопль настоящей жизни

Твоё имя из четырёх слогов, и каждый как выстрел

Я превращаю себя в решето, валяюсь у самого себя на пути

Прогресс это локомотив, я должен быть кем-то помимо

Набить чемодан сувенирами

И потерять его как Вальтер Беньямин

Недостаточно убедительно

Пустой листок в конце контрольной не примут

Поэтому будет жена, от которой я буду скрываться в картинах

Воображения в 3D очках, на них будет таращиться зал

Как зеваки скучают на площади у подножия гильотины

В этом фильме ничего не происходит кроме нытья и е**и

Достоверность которой еще надо проверить, но зачем нам это?

Толпа как переваренная телятина разваливается на куски

Расходится по сторонам в красном мерцании титров

Я все это вижу, но никто из них

Не говорит о тебе, никто не говорит

В пустом зале в каждом зерне попкорна

В перчатках кем-то забытых

Я хочу найти тебя, заставить вещи забыть

Населить город своими снами, увидеть, как он корчится в пытках

Кажется, жена ушла с ребёнком гулять, и я лежу на кровати

Невозможно додумать тебя до конца и никаких таблеток не хватит

Я хочу найти тебя, заставить вещи забыть

Населить город своими снами, увидеть, как он корчится в пытках

Кажется, жена ушла с ребёнком гулять, и я лежу на кровати

Невозможно додумать тебя до конца и никаких таблеток не хватит

Секунды тяжело и торжественно падают, память как глина

В который раз отдаляет от реальных событий — пустых и рутинных

Уносит к моим капризам, пытаюсь изобрести тебя заново

Дерусь со своими игрушками, потом делаю им искусственное дыхание

В поисках вчерашнего дня, в попытках воскресить наш роман

На гниющем трупе собственного таланта плаваю по городам

Прикуриваю от красных лиц проводников, мешаю коктейли

Заливаю дурные недели и города в собственный череп

Одинаково не похожи на то, где мы встретились, эти места,

Но я бью в бубен, призывая призраки наших дней и палатку ставлю

Попутно делая какое-то мутное дело, подключая провода, врубаю шарманку

Веду лицемерную светскую жизнь и завожу отношения на ночь,

Но в каждой паузе отбегаю позвонить или послать телеграмму

В прошлое, тяну к тебе руки, кричу с каждой случайной вкладки

У меня всё хорошо, я ещё не научился стоять, но мне надо идти

Целовать кого-то, загадывая тебя и за спиной пальцы скрестив

Позади остается горелый пустырь, в руках багаж и какие-то деньги

Начинает темнеть, и мне всё сложнее управлять своими движениями

Ступеньки скользят, чемодан тяжелеет, не помню в какие мне двери

И вот-вот, как трусливого сутенёра, меня эта ночь прищемит

Залезаю на верхнюю полку, утопив ещё одни сутки, иду

Всё глубже во мрак, но оборачиваюсь — вдруг дёрнешь за нитку

Я знаю точно скільки ступенів, скільки разів ключ в замку

Речі мовчать, але не про тебе, і мовчання скоро затихне

І я стану один у коридорі, підвішений у тьмі

Моє серце як порожня пляшка, що катається по пристані

Еволюція повсякденності це ходити до смерті по місту

Закриватися у ванній, коли вже не можна

Відкладати і потрібно повертатися в будинок

У мене від когось народиться дитина і кричатиме

За дверима поки я мріятиму потонути

Зібрати з відблисків твоє обличчя

Красти у незворотності по хвилину,

Але все слабше засув і голосніше крик справжнього життя

Твоє ім'я з чотирьох складів, і кожен як постріл

Я перетворюю себе на решето, валяюся у самого себе на шляху

Прогрес це локомотив, я повинен бути кимось крім

Набити валізу сувенірами

І втратити його як Вальтер Беньямін

Недостатньо переконливо

Порожній листок у кінці контрольної не приймуть

Тому буде дружина, від якої я буду ховатися в картинах

Уяви в 3D окулярах, на них витріщатиметься зал

Як роззяви нудьгують на площі біля підніжжя гільйотини

У цьому фільмі нічого не відбувається крім ниття і е**і

Достовірність якої ще треба перевірити, але навіщо це нам?

Натовп як переварена телятина розвалюється на шматки

Розходиться по сторонах у червоному мерехтінні титрів

Я все це бачу, але ніхто з них

Не говорить про тебе, ніхто не говорить

У порожньому залі в кожному зерні попкорну

В рукавичках кимось забутих

Я хочу знайти тебе, змусити речі забути

Населити місто своїми снами, побачити, як воно корчиться в тортурах

Здається, дружина пішла з дитиною гуляти, і я лежу на ліжку

Неможливо додумати тебе до кінця і жодних таблеток не вистачить

Я хочу знайти тебе, змусити речі забути

Населити місто своїми снами, побачити, як воно корчиться в тортурах

Здається, дружина пішла з дитиною гуляти, і я лежу на ліжку

Неможливо додумати тебе до кінця і жодних таблеток не вистачить

Секунди важко і урочисто падають, пам'ять як глина

Вкотре віддаляє від реальних подій — порожніх і рутинних

Забирає до моїх примх, намагаюся винайти тебе заново

Б'юся зі своїми іграшками, потім роблю їм штучне дихання

У пошуках вчорашнього дня, у спробах воскресити наш роман

На гниючому трупі власного таланту плаваю по містах

Прикурюю від червоних осіб провідників, заважаю коктейлі

Заливаю погані тижні і міста у свій череп

Однаково не схожі на те, де ми зустрілися, ці місця,

Але я б'ю в бубон, закликаючи примари наших днів і намет ставлю

Попутно роблячи якусь каламутну справу, підключаючи дроти, врубаю шарманку

Веду лицемірне світське життя і заводжу стосунки на ніч,

Але в кожній паузі відбігаю зателефонувати або надіслати телеграму

Минулого, тягну до тебе руки, кричу з кожної випадкової вкладки

У мене все добре, я ще не навчився стояти, але мені треба йти

Цілувати когось, загадуючи тебе і за спиною пальці схрестивши

Позаду залишається горіла пустка, в руках багаж і якісь гроші

Починає темніти, і мені все складніше керувати своїми рухами

Сходинки ковзають, валіза важчає, не пам'ятаю в які мені двері

І ось-ось, як боягузливого сутенера, мене ця ніч прищемить

Залазю на верхню полицю, втопивши ще одну добу, йду

Все глибше в темряву, але обертаюся — раптом смикнеш за нитку