Златые Горы - Лидия Русланова

Когда б имел златые горы

И реки, полные вина,

Все отдал бы за ласки, взоры, 2 раза

Чтоб ты владела мной одна.

/

Не упрекай несправедливо,

Скажи всю правду ты отцу,

Тогда свободно и счастливо

С молитвой мы пойдем к венцу.

Не раз, Мария, твою руку

Просил я у отца, не раз.

Отец не понял моей муки,

Жестокий сердцу дал отказ.

Тогда бежать я с ним решилась,

Поверив клятве роковой,

На божий храм перекрестилась,

В слезах взглянув на дом родной.

Умчались мы в страну чужую,

А через год он изменил,

Забыл он клятву ту святую,

А сам другую полюбил.

А мне сказал, стыдясь измены:

«Ступай обратно в дом отца.

Оставь, Мария, мои стены,

Я провожу тебя с крыльца.

За речи, ласки огневые

Я награжу тебя конем —

Уздечка, хлыстик золотые,

Седельце шито жемчугом".

Не надо мне твоей уздечки,

Не надо мне твого коня,

Ты пропил горы золотые

И реки, полные вина.

Коли б мав золоті гори

І річки, повні вина,

Все віддав би за ласки, погляди, 2 рази

Щоб ти володіла мною одна.

/

Не дорікай несправедливо,

Скажи всю правду ти, батькові,

Тоді вільно і щасливо

З молитвою ми підемо до вінця.

Не раз, Маріє, твою руку

Просив я у батька, не раз.

Батько не зрозумів мого борошна,

Жорстокий серцю дав відмову.

Тоді бігти я з ним наважилася,

Повіривши клятві фатальний,

На божий храм перехрестилася,

У сльозах глянувши на будинок рідний.

Помчали ми в країну чужу,

А через рік він змінив,

Забув він клятву ту святу,

А сам іншу полюбив.

А мені сказав, соромлячись зради:

«Іди назад у будинок батька.

Залиш, Маріє, мої стіни,

Я проводжу тебе з ґанку.

За промови, ласки вогневі

Я нагороджу тебе конем —

Вуздечка, хлист золоті,

Седельце шито перлами".

Не треба мені твоєї вуздечки,

Не треба мені твого коня,

Ти пропив гори золоті

І річки, повні вина.