Северный ветер - Ледоход

Северный ветер Балтийского моря,

Жгучие волны - кровью по венам.

Глаза натирают раны о стены.

Душа рвётся прочь, поёт о просторе.

Пламенной песней молит свободу,

Чтобы пришла и сняла все оковы.

Но каждое утро, снова и снова,

Город уходит под мутную воду.

Люди скрываются в суетном дыме,

Тлеют с улыбкой пусто-бездонной,

А рядом, корячась, плачет бездомный.

Я вместе с ними, я вместе с ними!

Я чувствую боли третьего мира,

Грязные страсти первых держав.

Сердце в надрыве не в силах держать

Кутает в буквы хрупкую лиру.

На каждый свой шаг - пуд смерти и стонов.

На каждое слово - сто грамм пустоты.

На каждую яблоню - плод из бетона.

На ясное сердце - срам наготы.

На седьмом этаже отпевают и молятся.

А за стеной - вой водки да течки.

Но все в одной лодке!

Все в одной речке!

Кому из нас лучше - как-то не видится.

Мир принимает новые позы,

Раком, червем у гнилого корыта.

Мне страшно пасть в ноги - вдруг там копыта.

Пожми мою руку - посадишь занозы.

Куда нас несет?

- все залито кровью.

Молись-не молись - мир все равно треснет.

Кто-то опять ради нас всех воскреснет

И высечет плетью-великой Любовью.

Но я все равно плачу, видя чистое поле.

Я верю, нам всем уготовано счастье.

Хрупкому сердцу биться на части.

Пусть будет так.

На все чья-то воля.

Північний вітер Балтійського моря,

Гарячі хвилі – кров'ю по венах.

Очі натирають рани об стіни.

Душа рветься геть, співає про простір.

Полум'яною піснею благає свободу,

Щоб прийшла та зняла всі пута.

Але щоранку, знову і знову,

Місто йде під каламутну воду.

Люди ховаються в суєтному димі,

Тліють з посмішкою порожньо-бездонною,

А поруч, корячись, плаче безпритульний.

Я разом із ними, я разом із ними!

Я відчуваю біль третього світу,

Брудні пристрасті перших держав.

Серце в надриві не в змозі тримати

Кутає в букви тендітну ліру.

На кожен свій крок - пуд смерті та стогонів.

На кожне слово – сто грам порожнечі.

На кожну яблуню – плід із бетону.

На ясне серце - сором наготи.

На сьомому поверсі відспівують та моляться.

А за стіною - виття горілки та тічки.

Але все в одному човні!

Все в одній річці!

Кому з нас краще – якось не бачиться.

Світ приймає нові пози,

Раком, черв'яком біля гнилого корита.

Мені страшно впасти в ноги – раптом там копита.

Стисни мою руку - посадиш скалки.

Куди нас несе?

- все залито кров'ю.

Молись-не молись – світ все одно трісне.

Хтось знову заради нас усіх воскресне

І висіче батогом-великою Любов'ю.

Але я все одно плачу, бачачи чисте поле.

Я вірю, нам усім приготоване щастя.

Тендітному серцю битися на частини.

Нехай буде так.

На все чиясь воля.