Караван - Ледоход

Разлетаются листьями мысли, кружат

Ложатся на берег, на синюю гладь.

Уста набухают костром куража.

Роса на глазах – мне не солгать.

Мне бы допеть да, смеясь, в хоровод.

Но черной пустыней ведёт караван.

Птицы поют – мне бы к ним в небосвод,

Крысы кишат – мне бы дёрнуть стоп-кран.

В бетоне колодца муза – палач.

Но в трещинах сердца сочится июнь.

Твердит: «Ты попел, ты попил, так поплачь,

А как отрезвеешь, с левого сплюнь»

Вскружится ветер – я покружу,

Вскружит опять – я откажу.

Я не сбегаю - я ухожу.

Прочесть в междустрочье седых облаков

«Все, что вам нужно не так далеко,

Правда осыплется щебнем веков,

А истина в поле цветет васильком»

Истина теплится в юных глазах,

Терновых тропинках под натиском вёрст.

По небу несётся слепая гроза,

Моля обратиться в исповедь звёзд.

Ясность приходит в осеннюю тишь,

Пряча сердца под рябиновый кров.

Ясность прощает и ты всех простишь -

Тогда вдруг исчезнут тысячи слов.

Вскружится ветер – я откажу.

Я не сбегаю – я ухожу.

Все что-то кричат – но я не кричу.

Нет, я не в обиде – я просто молчу.

Розлітаються листям думки, кружляють

Лягають на берег, на синю гладь.

Вуста набухають багаттям куражу.

Роса на очах - мені не збрехати.

Мені б доспівати та, сміючись, у хоровод.

Але чорною пустелею веде караван.

Птахи співають – мені б до них у небосхил,

Пацюки кишать - мені б смикнути стоп-кран.

У бетоні колодязя муза – кат.

Але в тріщинах серця сочиться червень.

Твердить: Ти поспівав, ти попив, так поплач,

А як протверезеш, з лівого сплюнь»

Закрутиться вітер – я покружу,

Закрутить знову – я відмовлю.

Я не втікаю – я йду.

Прочитати в міжрядок сивих хмар

«Все, що вам потрібно не так далеко,

Правда сиплеться щебенем століть,

А істина в полі цвіте волошки»

Істина теплиться в юних очах,

Тернові стежки під натиском верст.

По небу мчить сліпа гроза,

Молячи звернутися у сповідь зірок.

Ясність приходить в осінню тишу,

Ховаючи серця під горобину.

Ясність прощає і ти всіх пробачиш -

Тоді раптом зникнуть тисячі слів.

Закрутиться вітер – я відмовлю.

Я не втікаю – я йду.

Усі щось кричать – але я не кричу.

Ні, я не в образі – я просто мовчу.