See You in Vancouver - La Dispute

I’m reading over your shoulder,

it says it in every line, in every curve and crack.

it says it in every detail of your face,

unmistakably apparent in this dull light.

tracing a separate letter, forming a separate word.

twisting together to build the same beautiful sentence,

the same painful realization.

the cracks in your lips

open with the books.

and

the smile shows the lines in your face.

perfectly crooked, and

perfectly familiar.

and for the moment, uncovered like a statue--

lay perfectly still.

to show the cracks in your lips.

give purpose to this pattern, and start to smile.

burst into flames, disappear

before your best intentions can no longer hide her ears

from that which will make them bleed.

before your own two hands become too weak to hold the blood inside her wounds.

before reality explodes before you in a brilliant flash of spectral fires,

into a thousand fragments of a past, long dead and gone.

(this is remembering the last time we touched,

the last time we spoke,

words ricocheting off empty tables.

vandalizing the pictures on these smoke-stained walls

and I can feel your mouth as it opens from across the room.

your tongue and lips forming the shape of your laughter,

its the curve of your stomach, its the bend in your legs.

its the remnants of the pages framed in the cracks of your bleeding lips,

its the curve of your stomach, its the bend in your legs.

your crooked teeth.)

I’m reading over your shoulder,

it says it in every line, in every curve and crack--

the same stupid message in every stupid bend and in every stupid stitch,

in every inch of our peeling skin.

its tracing letters in the same sentence,

(its screaming the same stupid thing,

like the howling of a plane playing over and over and over and over and over…)

Я читаю за твоїм плечем,

це скаже у кожному рядку, в кожному вигині та тріщині.

це скаже в кожних деталях твоє обличчя,

безпомилково помітний у цьому тьмяному світлі.

обводити окрему літеру, утворюючи окреме слово.

перекручуючись, щоб створити одне й те саме гарне речення,

таке ж болісне усвідомлення.

тріщини на губах

відкрити разом з книгами.

і

усмішка показує зморшки на вашому обличчі.

ідеально кривий, і

чудово знайомий.

і на даний момент відкритий, як статуя--

лежав абсолютно нерухомо.

щоб показати тріщини на губах.

дайте цілі цю шаблон і почніть усміхатися.

спалахнути, зникнути

перед тим, як ваші найкращі наміри більше не зможуть ховати її вуха

від того, що змусить їх кровоточити.

поки ваші руки не стануть надто слабкими, щоб утримувати кров у її ранах.

перш ніж реальність вибухне перед тобою в блискучому спалаху спектральних вогнів,

на тисячу фрагментів минулого, давно мертвого та зниклого.

(це згадуємо, коли ми востаннє торкалися,

востаннє, коли ми розмовляли,

слова рикошетом від порожніх столів.

вандалізувати фотографії на цих задимлених стінах

і я відчуваю твій рот, коли він відкривається з кінця кімнати.

твій язик і губи утворюють форму твого сміху,

це вигин твого живота, це вигин твоїх ніг.

це залишки сторінок, обрамлені тріщинами твоїх кровоточивих губ,

це вигин твого живота, це вигин твоїх ніг.

твої криві зуби.)

Я читаю за твоїм плечем,

це скаже у кожному рядку, в кожному вигині та тріщині...

те саме дурне повідомлення в кожному дурному згині та у кожному дурному стібці,

в кожному дюймі нашої шкіри, що лущиться.

його калькувальні букви в тому самому реченні,

(це кричить те саме дурне,

як виття літака, що грає знову і знову, і знову, і знову і знову…)