Мы теперь уходим - Кукрыниксы

Мы теперь уходим понемногу

В ту страну, где тишь и благодать.

Может быть, и скоро мне в дорогу

Бренные пожитки собирать.

Много дум я в тишине продумал,

Много песен про себя сложил,

И на этой на земле угрюмой

Счастлив тем, что я дышал и жил.

Знаю, в той стране не будет

Этих нив во мгле.

Оттого и дороги люди,

Что живут на земле.

Знаю я, что не цветут там чащи,

Не звенит лебяжьей шеей рожь.

Оттого пред сонмом уходящим

Я всегда испытываю дрожь.

Знаю, в той стране не будет

Этих нив во мгле.

Оттого и дороги люди,

Что живут на земле.

Знаю я, что не цветут там чащи,

Не звенит лебяжьей шеей рожь.

Оттого пред сонмом уходящим

Я всегда испытываю дрожь.

Ми тепер ідемо потроху

В ту країну, де тиша і благодать.

Можливо, і скоро мені в дорогу

Брінні пожитки збирати.

Багато дум я в тиші продумав,

Багато пісень про себе склав,

І на цієї на землі похмурою

Щасливий тим, що я дихав і жив.

Знаю, у тій країні не буде

Цих нив у темряві.

Тому і дороги люди,

Що живуть на землі.

Знаю я, що не цвітуть там хащі,

Не дзвенить лебедячою шиєю жито.

Тому перед сонмом, що йде.

Я завжди відчуваю тремтіння.

Знаю, у тій країні не буде

Цих нив у темряві.

Тому і дороги люди,

Що живуть на землі.

Знаю я, що не цвітуть там хащі,

Не дзвенить лебедячою шиєю жито.

Тому перед сонмом, що йде.

Я завжди відчуваю тремтіння.