Есенин - Кукрыниксы

Пой же, пой.

На проклятой гитаре

Пальцы пляшут твои вполукруг.

Захлебнуться бы в этом угаре,

Мой последний, единственный друг.

Не гляди на ее запястья

И с плечей ее льющийся шелк.

Я искал в этой женщине счастья,

А нечаянно гибель нашел.

Я не знал, что любовь — зараза,

Я не знал, что любовь — чума.

Подошла и прищуренным глазом

Хулигана свела с ума.

Пой, мой друг.

Навевай мне снова

Нашу прежнюю буйную рань.

Пусть целует она другова,

Молодая, красивая дрянь.

Ах, постой.

Я ее не ругаю.

Ах, постой.

Я ее не кляну.

Дай тебе про себя я сыграю

Под басовую эту струну.

Льется дней моих розовый купол.

В сердце снов золотых сума.

Много девушек я перещупал,

Много женщин в углу прижимал.

Да!

есть горькая правда земли,

Подсмотрел я ребяческим оком:

Лижут в очередь кобели

Истекающую суку соком.

Так чего ж мне ее ревновать.

Так чего ж мне болеть такому.

Наша жизнь — простыня да кровать.

Наша жизнь — поцелуй да в омут.

Пой же, пой!

В роковом размахе

Этих рук роковая беда.

Только знаешь, пошли их на хер…

Не умру я, мой друг, никогда.

Співай же, співай.

На клятій гітарі

Пальці танцюють твої півколо.

Захлинутися б у цьому чаді,

Мій останній, єдиний друг.

Не дивись на її зап'ястя

І з плечей її шовк, що ллється.

Я шукав у цій жінці щастя,

А ненароком загибель знайшов.

Я не знав, що кохання — зараза,

Я не знав, що кохання — чума.

Підійшла і примруженим оком

Хулігана звела з розуму.

Співай, мій друже.

Навівай мені знову

Нашу колишню буйну рань.

Нехай цілує вона друга,

Молода, красива погань.

Ах, стривай.

Я її не лаю.

Ах, стривай.

Я її не кляну.

Дай тобі подумки я зіграю

Під басову цю струну.

Льється днів моїх рожевий купол.

У серці снів золота сума.

Багато дівчат я перемацав,

Багато жінок у кутку притискав.

Так!

є гірка правда землі,

Підгледів я дитячим оком:

Ліжуть у чергу собаки

Суку соком, що спливає.

То чого мені її ревнувати.

Так чого мені хворіти такому.

Наше життя - простирадло та ліжко.

Наше життя — поцілунок та у вир.

Співай, співай!

У роковому розмаху

Цих рук фатальне лихо.

Тільки знаєш, пішли їх на хер.

Не помру я, мій друже, ніколи.