Клетка - Кукрыниксы

Не сталь, не жесть, не встать и не сесть,

На наше место брошена сеть

Пугает тень, жалеет душа,

Из клетки прочь не сделать и шаг.

Когда мир в бездну падает,

Срывая нам паруса.

Одно меня лишь радует,

Я это вижу сам.

Мерцает мир, играют волки,

На наши клетки, наши долги.

Прицел и ставка, люди всех рас,

Они уже кидают вас!

Когда мир в бездну падает,

Срывая нам паруса.

Одно меня лишь радует,

Я это вижу сам.

Весь мир оглох, на выдохе — вдох,

Чужая ложь гнет правду под нож.

Любой ответ заведомо скрыт,

От наших бед дух времени сыт.

Когда мир в бездну падает,

Срывая нам…

Когда мир в бездну падает,

Срывая нам паруса.

Одно меня лишь радует,

Я это вижу сам.

Не сталь, не жерсть, не встати і не сісти,

На наше місце кинута мережа

Лякає тінь, шкодує душа,

З клітини геть не зробити і крок.

Коли світ у безодню падає,

Зриваючи нам вітрила.

Одне мене лише тішить,

Я це бачу сам.

Мерехтить світ, грають вовки,

На наші клітини, наші борги.

Приціл і ставка, люди всіх рас,

Вони вже вас кидають!

Коли світ у безодню падає,

Зриваючи нам вітрила.

Одне мене лише тішить,

Я це бачу сам.

Весь світ оглух, на видиху - вдих,

Чужа брехня гне правду під ніж.

Будь-яка відповідь свідомо прихована,

Від наших бід дух часу ситий.

Коли світ у безодню падає,

Зриваючи нам…

Коли світ у безодню падає,

Зриваючи нам вітрила.

Одне мене лише тішить,

Я це бачу сам.