Беспокойный - Кукрыниксы

Под колесом всё так же стонут камни

Трепещет пыль от бегунов лихих

И мне тянуть поводья на себя не надо

Там, где остановятся стихи.

Под золотистой гривой вижу рану

Я сам попал в неё испугом и хлыстом,

А колесницу гнал и чувствовал что стану

Небом на худой конец звездой!

А мне опять среди уютных стен

Покоя стало мало!

Среди уснувших стен, среди потухших глаз

Меня не стало!

И разыгрались же кони в поле

Поископытили уставшую зарю

Что они делают?

Чью же они долю?!

Мыкают по полю не мою ль?

Устали кони я камень брошенный

Устал и я, я стал спокоен как змея

Иду туда, туда где был непрошеный

Нет во мне огня и нет меня!

А мне опять среди уютных стен

Покоя стало мало!

Среди уснувших стен, среди потухших глаз

Меня не стало!

Під колесом все так же стогнуть камені

Тремтить пил від бігунів лихих

І мені тягнути поводи на себе не треба

Там, де зупиняться вірші.

Під золотистою гривою бачу рану

Я сам потрапив у неї переляком і хлистом,

А колісницю гнав і відчув що стану

Небом на худий кінець зіркою!

А мені знову серед затишних стін

Спокою стало мало!

Серед заснулих стін, серед погаслих очей

Мене не стало!

І розігралися ж коні в полі

Пошукопитали стомлену зорю

Що вони роблять?

Чию вони частку?!

Микають по поля не мою ль?

Втомилися коні я камінь кинутий

Втомився і я, я стал спокійний як змія

Іду туди, туди де був непроханий

Немає в мені вогню і немає мене!

А мені знову серед затишних стін

Спокою стало мало!

Серед заснулих стін, серед погаслих очей

Мене не стало!