Ankunftshalle - Kettcar

Es war einer dieser Zyankalitage

An denen wir uns mal wieder umbringen wollten

Weil die Menschen überhaupt keinen Sinn ergaben

Und Du fragtest: «Wie immer?»

Ich nickte: «Wir sollten.»

Mit dem 6er Bus zur Endstation

Ankunftshalle.

Flughafen

Und unsere Bank

Mit der freien Sicht zur Tür

Wie die Starken, die Schwachen

Die Müden, die Wachen

Die Jungen, die Alten

Umarmen, umarmen

Wie die Enkel, die Oma

(Die) Großen, (die) Kleinen

Wie sie stark sein wollen

Und trotzdem weinen

Wie die, die viel zu lang weg waren

Die letzten Schritte und dann:

Umarmen

Und sie dann einen Augenblick lang

Unsere Leute sind

Und für Sekundenbruchteile

Mal keine Meute sind

Und wir auf dieser Bank: Am lächeln

Um dann die Hoffnung

Von den Fakten zu trennen

Wenn sie auf Granitböden wild

Aufeinander zurennen

Wie aus romantischen Komödien entsprungen

Und ich wie immer: Magnum Mandel

Du wie immer: Was mit Cola

Träge landen die Nachtmaschinen:

«Komm!

Eine noch, oder?»

Wie die Starken, die Schwachen

Die Müden, die Wachen

Die Jungen, die Alten

Umarmen, umarmen

Wie der Vater den Sohn

Der Bruder die Schwester

Aufregung

Als wärs Silvester

Wie die, die viel zu lang weg waren

Die letzten Schritte und dann:

Umarmen

Und sie dann einen Augenblick lang

Unsere Leute sind

Und für Sekundenbruchteile

Mal keine Meute sind

Und wir auf dieser Bank: Eisessend

(Am lächeln)

Und sie für den Augenblick keine Meute sind

Und dann für Sekunden unsere Leute sind

Це був один із тих днів ціаніду

Коли ми знову хотіли вбити себе

Бо люди взагалі не мали сенсу

А ви запитали: «Як завжди?»

Я кивнув: «Ми повинні».

Автобусом 6 до кінцевої станції

Зал прибуття.

аеропорт

І наш банк

З чітким оглядом на двері

Як сильні, слабкі

Втомлений, прокинувся

Молоді, старі

Обійми, обійми

Як онуки, бабуся

(The) великі, (the) маленькі

Як вони хочуть бути сильними

І все одно плач

Як ті, кого не було занадто довго

Останні кроки, а потім:

Обійми

А потім вона на мить

Наші люди є

І на долі секунди

не є зграєю

А ми на цій лавці: посміхаємось

А потім надія

Відокремлюючись від фактів

Коли дикі на гранітних підлогах

біжать один до одного

Як прямо з романтичної комедії

А я, як завжди: Магнум Мигдаль

Ви як завжди: Щось з колою

Нічні літаки сідають мляво:

«Приходь!

Ще один, правда?»

Як сильні, слабкі

Втомлений, прокинувся

Молоді, старі

Обійми, обійми

Як батько синові

Брат сестра

збудження

Ніби новорічна ніч

Як ті, кого не було занадто довго

Останні кроки, а потім:

Обійми

А потім вона на мить

Наші люди є

І на долі секунди

не є зграєю

А ми на цій лавці: їмо морозиво

(усміхається)

І вони наразі не зграя

А потім на секунди наші люди