Atmodas karantīna - Kaspars Dimiters

Rozā aģenti novelk Atmodas un uzvelk nāves maskas:

«Kas pirms trīsdesmit sākās, beidzot ir noticis»

Mūžīgā sala veči, kartiņu maisiem plecos

Bradā pēdējās no tīra jaunsudrabiņa notis

Piedzīs tev aizdoto naivās nācijas cerību

Tavā dzīvoklī, ne vairs Mežaparka halucināciju zeltā

Visus pa vienam — katru savā ekrānā

Bailes un vientulība norobežo no Augšāmceltā

Uz barikādēm uzsildītas, vēlāk jau ļoti slimas

Pat teātrī pārlietās asinis nodziest

Slēdz tautas skatuvi varani stīvās šlipsēs

Visus reģistrē necauršaujamās zeķbiksēs odzes

Kas nav dzejojis, pusdzīvus vārdus starp mirušiem lasa

Tic mediju kanibāliem, kas bailes kanalizē

Ne Bārdas pirtiņā, bet uz nāves lāvas

Vienādiem uzpurņiem globālā ešafota bizē

«Sovok, tu dzejotāj, ar kolektīvismu mūžīgi slimais

Sen sagšā tu ietinams un lielvārdenē pakarams

Tev līdzīgos dezinficēs, pēc vakcīnām lūgties dresēs

Esi kā mēs — katrs par sevi.

Laiks tev līdz vakaram!»

Slēdz sadzīves ilūziju un vientulību vēl ciešākā tīklā

Lai tevis redzēšana tēmeklī ir bez riska

Dēļ tavas veselības tev būs bīties no cilvēkiem

Lai tava slimā cilvēcība kļūst veselīgi dzīvnieciska

Dievinātās pilsētas ar iepirkšanās «liturģijām»

Pārvēršas zonās, lēģeru debesskrāpjos

Vien āpsītis manā pakrastē sirsnīgi piemiedz

Lai kā viņš savā aliņā arī es dziļāk sevī rāpjos

Krustojas dzīvie un nedzīvie — aust pastarās tehnoloģijas

Nebūs nekad kā bij', nebūs pat ugunij

Ar visu, ko pieļāvām, ko pieļaut vēl varam

Mīļā un mākslīgā miera gūstā mēs devām brīvību karam

Рожеві агенти знімають свої пробудження та одягають маски смерті:

«Те, що почалося тридцять років тому, нарешті сталося»

Старики вічного острова, карткові сумки на плечах

Останні нотки чистого срібла в веслі

Поверне позичену тобі надію наївної нації

У своїй квартирі, а не в галюцинаційному золоті Межапарку

Всі один за одним - кожен на своєму екрані

Страх і самотність відділяють нас від Воскреслого

Грівся на барикадах, потім сильно захворів

Гасне навіть кров, пролита в театрі

Закриває фолк-сцену в дуже жорстких тапочках

Всі прописані гадюками в колготках

Хто не писав віршів, читає серед мертвих напівмертві слова

Вірте медіа-канібалам, які навіюють страх

Не в сауні Барди, а на лаві смерті

За рівні морди в косу глобального ешафоту

«Совок, ти поете, вічно хворий на колективізм

Давним-давно вас загорнули і повісили у великому будинку

Подібні до вас, їх продезінфікують, вони будуть молитися за вакцини

Будьте як ми - кожен сам за себе.

Маєш час до вечора!»

Замикає ілюзію домашності і самотності в ще тісніші мережі

Нехай бачити вас в області без ризику

Ви будете боятися людей через своє здоров'я

Нехай ваше хворе людство стане здоровою твариною

Обожнені міста з шопінговими «літургіями»

Перетворюється на зони, табірні хмарочоси

Тільки борсук на моєму березі тепло підморгує

Оскільки він у своєму пиві, я теж заповзаю глибше в себе

Живе і неживе перетинаються – переплітаємо минулі технології

Він ніколи не буде таким, як раніше, навіть для вогню

При всьому тому, що ми дозволили, що ми ще можемо дозволити

В полоні солодкого і штучного миру ми дали волю війні