El Camino De Regreso - Ismael Serrano

Hasta entonces nunca me habían aterrado

de esta forma los aeropuertos.

Lléname de abrazos, lléname de besos,

creo que anunciaron tu vuelo.

Y entre lágrimas tu figura es devorada por la gente,

y una fiera maloliente clava en mi alma sus afilados dientes.

Sus afilados dientes.

Quedo con el sabor metálico de la soledad

y deshojo el calendario.

Tengo miedo, tengo frío y dudo,

y hago repaso.

Fugaz e indeterminado, como un sueño ha comenzado

esta historia y no sé, en verdad, si fue real.

Quién me iba a decir que te iba a encontrar una noche casual,

yo ejerciendo de torpe sentimental.

«¿Qué haces aquí?

A punto estaba de marcharme,

qué bueno es encontrarte».

Y tú y yo inmóviles, y en torno a nosotros

giraban colores, pasaban horas, rostros.

Pasaban horas, rostros.

Pero nada de esto era importante,

«así que háblame de ti y no pares».

Apenas te dejaba la música con su metralla.

«Cuéntame cómo era todo antes».

Aunque seriamente dudo si en verdad hubo un antes,

sólo recuerdo bien, con nitidez, que hubo un después.

Entre empujones, entre la gente,

me acerco torpemente con taquicardia adolescente,

en aquel bar donde no entra ni un rayo de luz,

sé que fuera, sé que fuera amanece.

Sé que fuera amanece.

Nuevos reencuentros, nuevas confesiones, y de repente me veo

perdido en un aeropuerto,

con las pesadillas que día a día me acompañan, cotidianas,

con las que me atormento:

A qué son bailan tus caderas,

qué sudores te alimentan, tengo tanto miedo

de que olvides el camino de regreso,

el camino de regreso.

До того часу вони ніколи мене не налякали

таким чином аеропорти.

Наповни мене обіймами, наповни мене поцілунками,

Думаю, вони оголосили про ваш рейс.

І між сліз твою постать народ пожирає,

а смердючий звір гострими зубами вривається в мою душу.

Його гострі зуби.

Мене залишився металевий присмак самотності

і я розпалював календар.

Мені страшно, мені холодно і я сумніваюся,

і я оглядаю.

Швидке й невизначене, як сон, воно почалося

ця історія, і я не знаю, чи була вона справжньою.

Хто збирався мені сказати, що я збираюся знайти тебе випадкової ночі,

я поводжуся як сентиментальний незграбний.

"Що ти тут робиш?

Я збирався йти,

як добре познайомитись».

І ми з тобою нерухомі, і навколо нас

Закружляли кольори, минали години, обличчя.

Минали години, обличчя.

Але все це не було важливим.

«Тож розкажи мені про себе і не зупиняйся».

Музика ледве залишила вас своїми осколками.

— Розкажи, як це було раніше.

Хоча я серйозно сумніваюся, чи дійсно був такий раніше,

Я тільки чітко, чітко пам’ятаю, що було пізніше.

Між штовханиною, між людьми,

Я невміло підходжу з підлітковою тахікардією,

в тому барі, куди не входить навіть промінь світла,

Я знаю, що було, я знаю, що був світанок.

Знаю, надворі було світанок.

Нові зустрічі, нові зізнання, і раптом я бачу себе

загубився в аеропорту,

з кошмарами, які супроводжують мене щодня, щодня,

яким я мучу себе:

Під що танцюють твої стегна?

чим піт тебе годує, мені так страшно

що ти забуваєш дорогу назад,

шлях назад.