Зал ожиданий - Ирина Богушевская

Господи, услышь!

Я снова, Боже,

Буду тебя просить.

Мне кажется, что ты Никак не можешь

Все-таки, нас простить.

На перекрестке всех путей.

На перепутье всех дорог

В руке Твоей

Остановились и стоим.

Веди же нас,

Как мы вели своих детей,

Любя вели своих детей,

Спасая именем Твоим.

Ворует и свистит и строит рожи

Вечный спутник мой — вокзал.

Мне хочется сбежать, срывая с кожи

Швы его засохших шпал.

Вспять, через боль и блажь, и бред

Мы б отмотали ленту лет,

Перелетели бы сожженные мосты.

Но в пять пятнадцать с первого пути

Уходит поезд на Кресты.

Вот первый путь.

А вот багаж.

И вот билет,

И вот билет, — прости.

Господи, услышь!

Хотя б однажды

Даруешь ли нам покой?

Зачем ты создал нас

С такой жаждой счастья

И с тоской такой?

Наши пути как паутинки или нити

Ты плетешь, и нам не ясно,

Где основа, где уток.

Мне говорят, что мир жесток,

Но как он может быть жесток,

Ведь создала его любовь?

Иль это ложь?

Прости.

Вновь плетем мы кружево свиданий

И расставаний.

Как всегда,

То нет, то да.

И тайный страх терзает грудь.

Зал ожиданий снова полон

И все полны мы ожиданий.

У всех билеты на руках.

Еще чуть-чуть

И нам объявят путь, наш путь

Господи, почуєш!

Я знову, Боже,

Буду тебе просити.

Мені здається, що ти Ніяк не можеш

Все-таки нас пробачити.

На перехресті всіх шляхів.

На роздоріжжі всіх доріг

У руці Твоєї

Зупинилися і стоїмо.

Веди ж нас,

Як ми вели своїх дітей,

Люблячи вели своїх дітей,

Рятуючи ім'ям Твоїм.

Краде і свисчить і будує пики

Вічний супутник мій - вокзал.

Мені хочеться втекти, зриваючи зі шкіри

Шви його засохлих шпал.

Тому, через біль і блаженство, і марення

Ми б відмотали стрічку років,

Перелетіли би спалені мости.

Але в п'ятнадцять з першого шляху

Іде поїзд на Хрести.

Ось перший шлях.

А ось багаж.

І ось квиток,

І ось квиток, — пробач.

Господи, почуєш!

Хоча б одного разу

Даруєш нам спокій?

Навіщо ти створив нас

З такою жагою щастя

І з тугою такою?

Наші шляхи як павутинки чи нитки

Ти плетеш, і нам не ясно,

Де основа, де качок.

Мені кажуть, що світ жорстокий,

Але як він може бути жорстокий,

Адже створило його кохання?

Чи це брехня?

Пробач.

Знову плетемо ми мереживо побачень

І розлучень.

Як завжди,

То ні, то так.

І таємний страх терзає груди.

Зал очікувань знову сповнений

І всі повні ми очікувань.

У всіх квитки на руках.

Ще чуть чуть

І нам оголосять шлях, наш шлях