Не из твоего ребра - Ирина Богушевская

Мы жили в райском саду, я и красавчик Адам,

И даже счёт не вели летящим мимо годам.

Жили бедно, но гордо!

Даль была светла,

И вдруг однажды днём я собралась и ушла.

Пора-не-пора, иду со двора.

Любовь лежит как зола, хотя пылала вчера.

Не говори, что это блажь, не говори, что игра.

Просто я была не из твоего ребра.

Иду, тащу чемодан, и вот он — новый Адам:

«Озолочу тебя, милая, никому не отдам!»

Златая клетка мала, я остригла крыла.

Годок пожила, собралась и ушла.

Пора-не-пора, иду со двора.

Любовь ушла как вода, хотя бурлила вчера.

Не говори, что это блажь, не говори, что игра.

Просто я была не из твоего ребра.

Я столько раз мечом разлук делила мир пополам,

Коней пускала в галоп, плыла по бурным морям.

Только чувствую фальшь — сразу двигаюсь дальше.

Отчего это так, сама понять не могла.

Пора-не-пора — опять иду со двора?!

Любовь иссякла как ток, хотя искрила вчера.

Не говори, что это блажь, не говори, что игра.

Просто я была не из твоего ребра!

Ми жили в райському саду, я і красень Адам,

І навіть рахунок не вели летять повз роки.

Жили бідно, але гордо!

Далечінь була світла,

І раптом одного дня я зібралася і пішла.

Пора-не-пора, йду з двору.

Кохання лежить як зла, хоча палала вчора.

Не говори, що це дурість, не говори, що гра.

Просто я була не з твого ребра.

Іду, тягну валізу, і ось він новий Адам:

«Озолочу тебе, люба, нікому не віддам!»

Золота клітка мала, я остригла крила.

Рік пожила, зібралася і пішла.

Пора-не-пора, йду з двору.

Кохання пішло як вода, хоча вирувало вчора.

Не говори, що це дурість, не говори, що гра.

Просто я була не з твого ребра.

Я стільки разів мечем розлук ділила світ навпіл,

Коней пускала в галоп, пливла бурхливими морями.

Тільки відчуваю фальш — одразу рухаюся далі.

Чому це так, сама зрозуміти не могла.

Пора-не-пора — знову йду з двору?!

Кохання вичерпалося як струм, хоча іскрила вчора.

Не говори, що це дурість, не говори, що гра.

Просто я була не з твого ребра!