Шарманка-осень - Ирина Богушевская

Осень, осень, детская шарманка.

Нелепый и фальшивый звук.

Он меня целует.

Зонтик и перчатки

Неловко падают из рук.

Вечер свечек, хризантем и джаза.

Назавтра мы идем в кино,

Кажется, на Фосса.

И перед сеансом

Фойе пустынно и темно.

Вдруг, отражаясь в зеркалах,

Я вижу страх в своих глазах,

А в его глазах — небеса.

И отражаясь в небесах,

Ни словом не могу сказать,

Ни пером потом описать,

Что, отражаясь в зеркалах,

Я вижу дым в своих глазах,

И огонь я вижу в других.

И, отражаясь в том огне,

Я вижу, но как бы на дне,

Все тот же страх в своих глазах.

Осень, осень, пестрая игрушка.

Мелодий давних дивный круг.

Гуси, утки, прочие кукушки

Привычно двинулись на юг.

Розы.

Каллы.

Длинный звон бокалов…

Мы оба в облаке из снов.

Но снова осень проститься нам сказала,

Так все подстроив вновь и вновь,

Что, отражаясь в зеркалах,

Я вижу страх в своих глазах,

А в его глазах — небеса.

И отражаясь в небесах,

Ни словом не могу сказать,

Ни пером потом описать,

Что, отражаясь в зеркалах,

Я вижу дым в своих глазах,

И огонь я вижу в других.

И, отражаясь в том огне,

Я вижу, но как бы на дне,

Все тот же страх в своих глазах.

Осень.

Осень.

Глупая игрушка.

Где ты, мой друг, и ты, мой друг?

Вновь меня целуют в губы и послушно

Перчатка падает из рук.

Сколько тысяч лет танцуют листья

Все тот же медленный фокстрот!

Снова осень в дверь мою стучится.

Зачем?

— я знаю наперед…

И отражаясь в зеркалах,

Я вижу дым в своих глазах,

И огонь я вижу в других.

И, отражаясь в том огне.

Я вижу, но как бы во сне.

Увы и ах, — все тот же страх.

Осінь, осінь, дитяча шарманка.

Безглуздий і фальшивий звук.

Він мене цілує.

Парасолька та рукавички

Незручно падають із рук.

Вечір свічок, хризантем та джазу.

Назавтра ми йдемо в кіно,

Здається, на Фосса.

І перед сеансом

Фойє пустельно і темно.

Раптом, відбиваючись у дзеркалах,

Я бачу страх у своїх очах,

А в його очах — небеса.

І відбиваючись у небесах,

Ні словом не можу сказати,

Ні пером потім описати,

Що, відбиваючись у дзеркалах,

Я бачу дим у своїх очах,

І вогонь я бачу в інших.

І, відбиваючись у тому вогні,

Я бачу, але як би на дні,

Все той же страх у своїх очах.

Осінь, осінь, строката іграшка.

Мелодій давніх чудове коло.

Гуси, качки, інші зозулі

Звично рушили на південь.

Троянди.

Калли.

Довгий дзвін келихів.

Ми обидва в хмарі з снів.

Але знову осінь розпрощатися нам сказала,

Так все підлаштувавши знову і знову,

Що, відбиваючись у дзеркалах,

Я бачу страх у своїх очах,

А в його очах — небеса.

І відбиваючись у небесах,

Ні словом не можу сказати,

Ні пером потім описати,

Що, відбиваючись у дзеркалах,

Я бачу дим у своїх очах,

І вогонь я бачу в інших.

І, відбиваючись у тому вогні,

Я бачу, але як би на дні,

Все той же страх у своїх очах.

Осінь.

Осінь.

Безглузда іграшка.

Де ти, мій друже, і ти, мій друже?

Знову мене цілують у губи і слухняно

Рукавичка падає з рук.

Скільки тисяч років танцюють листя

Все той же повільний фокстрот!

Знову осінь у двері мою стукає.

Навіщо?

—Я знаю наперед…

І відбиваючись у дзеркалах,

Я бачу дим у своїх очах,

І вогонь я бачу в інших.

І, відбиваючись у тому вогні.

Я бачу, але як би уві сні.

На жаль і ах, — все той ж страх.