Тростник - Ирина Богушевская

Запись с концерта в театре Фоменко 19/03/10

Я тростник, растущий возле берегов огромной ночи.

Вновь у берегов бескрайней ночи, полной только нот и слов.

Наизусть я знаю десять тысяч видов одиночеств —

Так давно в моём печальном сердце не жила любовь.

Воздух в пальцах-листьях, позабывших музыку касаний,

И, казалось, так теперь и будет, и, казалось, не судьба.

Но сегодня в небе, словно звон, качнувший мирозданье,

Лёгкий звук, как близкое дыханье на моих губах.

И ты хлынешь в моё сердце как дождь,

Осталось сделать несколько шагов и встретиться на этой земле.

Ты слышишь этот зов?

И сам зовёшь, веришь и ждёшь,

Предчувствуешь тот миг, когда твой мир

От этой встречи станет теплей.

Встретиться глазами и, узнав друг друга, улыбнуться.

С первым поцелуем в наших жилах побежит не кровь, а свет.

Сколько перекрестков, так легко на каждом разминуться,

Так легко на каждом потеряться вновь на сотни лет.

И тогда на помощь ангел обязательно примчится,

Чтоб успеть им крылышко подставить — тем, кто сбился вдруг с пути.

Не хочу я думать, будто это может не случиться,

Будто мы друг друга в этой жизни можем не найти.

И ты хлынешь в моё сердце как дождь…

(Эта музыка звучит, звучит и не даёт покоя.

Кто её поёт, кто мне её поёт?

Мой ангел, если слышишь ты, коснись меня рукой,

Дай знать, что мне пора в полёт.)

Я тростник, растущий возле берегов огромной ночи,

Но в твоих руках должна стать флейтой я по замыслу Творца.

На земле и в небе всё полно таинственных пророчеств.

Я уже люблю, ещё не зная твоего лица.

С неба нам на помощь ангельское воинство несётся,

Чтобы в бесконечных лабиринтах проложить для нас маршрут.

Звон небесный льётся, сердце снова плачет и смеётся,

Может это значит, остаётся несколько минут,

И ты хлынешь в моё сердце как дождь…

Запис з концерту в театрі Фоменка 19/03/10

Я тростинник, що росте біля берегів величезної ночі.

Знов біля берегів безкрайньої ночі, повної тільки нот і слів.

Напам'я я знаю десять тисяч видів самотності.

Так давно в моєму сумному серці не жила любов.

Повітря в пальцях-листі, що забули музику дотиків,

І, здавалося, так тепер і буде, і, здавалося, не доля.

Але сьогодні в небі, немов дзвін, що хитнув світобудову,

Легкий звук, як близьке дихання на моїх губах.

І ти хлинеш у моє серце як дощ,

Залишилося зробити кілька кроків і зустрітися на цій землі.

Ти чуєш цей поклик?

І сам кличеш, віриш і чекаєш,

Відчуєш ту мить, коли твій світ

Від цієї зустрічі стане тепліше.

Зустрітися очима і, впізнавши одне одного, посміхнутися.

З першим поцілунком у наших жилах побіжить не кров, а світло.

Скільки перехресть, так легко на кожному розминутися,

Так легко на кожному загубитися знову на сотні років.

І тоді на допомогу ангел обов'язково примчиться,

Щоб встигнути їм крильце підставити — тим, хто раптом збився з шляху.

Не хочу я думати, ніби це може не статися,

Ніби ми один одного в цьому житті можемо не знайти.

І ти хлинеш у моє серце як дощ…

(Ця музика звучить, звучить і не дає спокою.

Хто її?співає, хто мені її?співає?

Мій ангел, якщо ти чуєш, торкнися мене рукою,

Дай знати, що мені час у політ.)

Я тростинник, що росте біля берегів величезної ночі,

Але в твоїх руках має стати флейтою я за задумом Творця.

На землі і в небі все повно таємничих пророцтв.

Я вже люблю, ще не знаючи твого обличчя.

З неба нам на допомогу ангельське воїнство несеться,

Щоб у нескінченних лабіринтах прокласти для нас маршрут.

Дзвін небесний ллється, серце знову плаче і сміється,

Може це означає, що залишається кілька хвилин,

І ти хлинеш у моє серце як дощ…