Сандаловый пепел - Ирина Богушевская

С безжизненных вершин,

Пустынь из камня и снегов,

Я смотрю в долину, где жила

Моя любовь.

На влажные леса, полные цветов,

На ласковые реки, где текла

Моя любовь.

Плачь или не плачь — пеплом занесло

Мир, где было мне так больно,

А когда-то — так тепло.

Сандаловый пепел, сандаловый пепел

Летит и не тает, мир заметает,

Боль и радость обращает в пепел, пепел.

В небесной тишине,

Средь бестелесных облаков

Вновь приснилась мне —

В который раз —

Моя любовь.

Нежность без границ,

Ночь без берегов,

Жаркий зыбкий мир

Полузверей-полубогов.

Навсегда вдвоём

И в покой, и в страсть!

Никого никто не предал

И вовеки не предаст…

Сандаловый пепел, сандаловый пепел

Летит и не тает, мир заметает,

Боль и радость обращает в пепел.

Нас, живых и горячих,

Кто поёт и кто плачет,

Кто чёрен, кто бел,

Кто зол, кто светел —

Всех однажды заметает пепел, пепел.

Вьётся среди гор та одинокая тропа.

И куда ведёт — не знает посох и стопа.

Всё, что ты пройдёшь —

Помни иль забудь,

Только не смотри назад на то,

Что не вернуть.

Здесь добро и зло пеплом занесло,

Никогда теперь не будет больно…

Больно… и тепло…

Нас, живых и горячих,

Кто поёт и кто плачет,

Кто чёрен, кто бел,

Кто зол, кто светел —

Всех однажды заметает пепел, пепел…

З безживних вершин,

Пустинь з каменю та снігів,

Я дивлюся в долину, де жила

Моє кохання.

На вологі ліси, повні квітів,

На ласкові річки, де текла

Моє кохання.

Плач чи не плач — попелом занесло

Світ, де було мені так боляче,

А колись так тепло.

Сандаловий попіл, сандаловий попіл

Летить і не тане, світ замітає,

Біль і радість звертає в попіл, попіл.

У небесній тиші,

Серед безтілесних хмар

Знову наснилася мені —

Вкотре -

Моє кохання.

Ніжність без меж,

Ніч без берегів,

Гарячий хисткий світ

Напівзвірів-напівбогів.

Назавжди удвох

І в спокій, і в пристрасть!

Нікого ніхто не зрадив

І віки не зрадить…

Сандаловий попіл, сандаловий попіл

Летить і не тане, світ замітає,

Біль і радість звертає в попіл.

Нас, живих і гарячих,

Хто співає і хто плаче,

Хто чорний, хто білий,

Хто злий, хто світліший—

Усіх одного разу замітає попіл, попіл.

В'ється серед гор та одинока стежка.

І куди веде — не знає палицю і стопа.

Все, що ти пройдеш

Пам'ятай чи забудь,

Тільки не дивися назад на то,

Що не повернути.

Тут добро і зло попелом занесло,

Ніколи тепер не буде боляче…

Боляче… і тепло…

Нас, живих і гарячих,

Хто співає і хто плаче,

Хто чорний, хто білий,

Хто злий, хто світліший—

Всіх одного разу замітає попіл, попіл.