Лёгкие люди - Ирина Богушевская

Как утром капелька росы тяготеет к паденью,

как к Солнцу тянется трава — я к тебе тяготею.

И, хоть свои резоны есть у травы,

но Солнцу это, право, все равно.

Увы.

И может обойтись земля

без росы.

Ах, как жаль.

Я понимаю это днем — только ночью мне снится,

как мы летим с тобой вдвоем — выше гор, там, где птицы

несут на крыльях бесконечный рассвет.

Мы так легки, что нас как будто бы и нет!

А просыпаюсь — и со мной

только нежность и печаль.

Легкие люди!

И ты, и я — мы оба перышки-люди.

Летные люди —

может, будем вместе кружить.

А может, не будем!

И ты, и я — такие легкие люди!

А ветер-то лютый,

ему нас так просто разлучить.

Пустыня грезит о дожде — и иначе не может.

Так я мечтаю о тебе — всею кровью, всей кожей!

И, если были б у меня два крыла,

я б ими тоже о тебе мечтать могла.

Но ты проходишь стороной,

словно дождь в облаках.

И я ночами лишь одну пустоту осязаю,

и глядя на лимон-луну, солю текилу слезами.

Знакомых ангелов пред тем, как лечь спать,

прошу, чтоб голос твой приснился мне опять.

И эти сны — как родники

в бесконечных песках.

Легкие люди!

И ты, и я — мы оба перышки-люди.

Летные люди —

может, будем вместе кружить.

А может, не будем!

И ты, и я — такие легкие люди!

А ветер-то лютый,

ему нас так просто разлучить.

Как утром капелька росы тяготеет к паденью,

как к Солнцу тянется трава — я к тебе тяготею.

И пусть мой путь покуда так одинок,

и так отчаянья отчетлив шепоток —

меня хранит моей Любви

восходящий поток!

Легкие люди!

И ты, и я — мы оба перышки-люди.

Летные люди —

может, будем вместе кружить.

А может, не будем!

И ты, и я — такие легкие люди!

А ветер-то лютый,

ему нас так просто разлучить.

Як вранці крапелька роси тяжіє до падіння,

як до Сонця тягнеться трава — я до тебе тяжкістю.

І, хоч свої резони є у трави,

але Сонцю це, право, все одно.

На жаль.

І може обійтися земля

без роси.

Ох, як шкода.

Я розумію це вдень — тільки вночі мені сниться,

як ми летимо з тобою вдвох — вище за гори, там, де птахи

несуть на крилах нескінченний світанок.

Ми так легкі, що нас ніби і ні!

А прокидаюся — і зі мною

тільки ніжність і печаль.

Легкі люди!

І ти, і я — ми обидва пір'їнки-люди.

Літні люди —

може, разом кружлятимемо.

А може, не будемо!

І ти, і я — такі легкі люди!

А вітер лютий,

йому нас так просто розлучити.

Пустеля мріє про дощ — і інакше не може.

Так я мрію про тебе всією кров'ю, всією шкірою!

І, якщо були б у мені два крила,

я ними теж про мріяти могла.

Але ти проходиш стороною,

немов дощ у хмарах.

І я ночами лише одну порожнечу відчуваю,

і дивлячись на лимон-місяць, солю текілу сльозами.

Знайомих ангелів перед тим, як лягти спати,

прошу, щоб твій голос наснився мені знову.

І ці сни — як джерела

в нескінченних пісках.

Легкі люди!

І ти, і я — ми обидва пір'їнки-люди.

Літні люди —

може, разом кружлятимемо.

А може, не будемо!

І ти, і я — такі легкі люди!

А вітер лютий,

йому нас так просто розлучити.

Як вранці крапелька роси тяжіє до падіння,

як до Сонця тягнеться трава — я до тебе тяжкістю.

І нехай мій шлях поки такий самотній,

і так розпачу виразний шепоток —

мене зберігає моєї любові

висхідний потік!

Легкі люди!

І ти, і я — ми обидва пір'їнки-люди.

Літні люди —

може, разом кружлятимемо.

А може, не будемо!

І ти, і я — такі легкі люди!

А вітер лютий,

йому нас так просто розлучити.