Легче пёрышка - Ирина Богушевская

Стоп-кадр.

Нас сотней ниточек связав,

любовь учила нас азам

науки плыть,

скользить по жизни налегке.

Стоп-кадр.

Упали тяжкие слова.

Любовь — бедняжка чуть жива.

Еще жива,

и я держу ее в руке.

Легче перышка

лебединого,

легче ветра ты.

Что ж, улетай.

Не делить нам вновь

неба единого.

Помни в пути меня.

Радость моя, прощай.

Стоп-кадр.

Мы не сбиваемся с пути.

Ложась на ветер, мы летим

за горизонт,

скользя в бездонных облаках.

Стоп-кадр.

Теперь обнять тебя нельзя.

Ты прячешь грустные глаза.

Остался лишь

последний штрих:

прощальный взмах.

Мой друг,

мы странной заняты игрой:

по этим правилам порой

кто побежден, и кто герой —

не объяснить.

Мой друг,

ты тайну легкости постиг.

Зачем же плачешь ты в тот миг,

когда последняя меж нами рвется нить.

Не делить нам вновь

неба единого.

Помни в пути меня

и Радость моя, прощай.

Прощай!

25 августа 1998.

Стоп-кадр.

Нас сотнею ниточок зв'язавши,

любов вчила нас азам

науки плисти,

ковзати по життя без нічого.

Стоп-кадр.

Впали тяжкі слова.

Любов — бідолаха ледь жива.

Ще жива,

і я тримаю її в руці.

Легше пір'їнка

лебединого,

легше вітру ти.

Що ж, відлітай.

Не ділити нам знову

неба єдиного.

Пам'ятай у дорозі мене.

Радість моя, прощай.

Стоп-кадр.

Ми не збиваємося з шляху.

Лягаючи на вітер, ми летимо

за горизонт,

ковзаючи в бездонних хмарах.

Стоп-кадр.

Тепер обійняти тебе не можна.

Ти ховаєш сумні очі.

Залишився лише

останній штрих:

прощальний помах.

Мій друг,

ми дивної зайняті грою:

за цими правилами часом

хто переможений, і хто герой —

не пояснити.

Мій друг,

ти таємницю легкості осягнув.

Навіщо ж плачеш ти в ту мить,

коли остання між нами рветься нитку.

Не ділити нам знову

неба єдиного.

Пам'ятай у шляху мене

і Радість моя, прощай.

Прощай!

25 серпня 1998.