Война - Гоша Куценко

Сердце разрывается от ужаса и злости,

От бессилия глаза закрываю я.

На Земле побеждает не любовь,

Кости убитого ребёнка хоронит Родина моя.

Сколько горя ещё нужно, чтобы ум остыл?

Сколько воды надо, берег чтобы кровь отмыл?

Сколько плача, криков, станов, и гражданских, и в погонах

Рваным ранам и сквозным нужно ради тишины?

Улетай, стальная птица — это я ору;

крупица.

Ждёт тебя на бате пицца, а меня — говно в штаны.

Улетай, молю я Богом, солнцем, небом, Козерогом

Или, кто ты там по знаку гороскопа?

Ты, вояка.

Где же мир, а не война?

Где же жизнь, где она?

Где же мир, а не война?

Где же жизнь, где она?

Был пацан — его не стало.

Мама-дура — зря рожала.

Мясо красит своей вонью кучу рваного металла.

Рука руку кровью моет, не чужой — своей, из раны.

Что с тобой, братан?

Опомнись, просто ты от смерти пьяный.

Победителей не судят — это есть мотив победы.

Не за то вы, наши деды, жизнь в войне свою отдали.

Не за нас, а за свободу, не за матерей любимых;

Не за Родины бескрайней реки, горы, виды, дали!

Победить и не ответить, за убитых и забытых

Пусть ответит побеждённый, осуждённый и побитый.

Победишь, на кровь чужую кровь свою свободно сплюнешь.

Сложно только победить, брат, когда сам с собою воюешь.

Сам с собою… Сам с собою воюешь.

Где же мир, а не война?

Где же жизнь, где она?

Где же мир, а не война?

Где же жизнь, где она?

Серце розривається від жаху і злості,

Від безсилля очі заплющую я.

На Землі перемагає не любов,

Кістки вбитої дитини ховає Батьківщина моя.

Скільки горя ще потрібно, щоб розум охолов?

Скільки води треба, бери щоб кров відмив?

Скільки плачу, криків, станів, і громадянських, і в погонах

Рваним ранам і наскрізним потрібно заради тиші?

Відлітай, сталевий птах — це яору;

крупиця.

Чекає тебе на баті піца, а мене – гівно в штани.

Відлітай, благаю я Богом, сонцем, небом, Козерогом

Чи хто ти там за знаком гороскопа?

Ти, вояка.

Де ж мир, а не війна?

Де ж життя, де воно?

Де ж мир, а не війна?

Де ж життя, де воно?

Був пацан — його не стало.

Мама-дура — даремно народжувала.

М'ясо фарбує своєю смородом купу рваного металу.

Рука руку кров'ю миє, не чужої своєї, з рани.

Що з тобою, брате?

Опам'ятайся, просто ти від смерті п'яний.

Переможців не судять— це є мотив перемоги.

Не за те ви, наші діди, життя у війні своє віддали.

Не за нас, а за свободу, не за матерей коханих;

Не за Батьківщини безкрайньої річки, гори, краєвиди, дали!

Перемогти і не відповісти, за вбитих і забутих

Нехай відповість переможений, засуджений і побитий.

Переможеш, на кров чужу кров свою вільно сплюнеш.

Складно тільки перемогти, брате, коли сам із собою воюєш.

Сам із собою... Сам із собою воюєш.

Де ж мир, а не війна?

Де ж життя, де воно?

Де ж мир, а не війна?

Де ж життя, де воно?