Я не видел деда своего - Голубые береты

Я не видел никогда деда своего,

А ему и двадцати не было.

Молодость его теплая земля забрала.

Эти дни уже давно стали далеки,

Но рыдают раз в году старики.

Ты не опускай глаза свои,

Посмотри на стариков, посмотри.

Искалечены их души и тела войной,

Болью мечены сердца весной.

Все они герои — от и до,

Мертвые, живые, без звезды и со звездой …

Над могилкою стоит ветеран хмельной,

Майский вечер оглушен тишиной.

Время назовет имена ушедших в поход.

Не подъемен груз долгов держится на нём.

Нам подаренная жизнь подвигом.

Голос скорби в крике не сорвись,

Помолись над павшими, помолись.

Искалечены их души и тела войной,

Болью мечены сердца весной.

Все они герои — от и до,

Мертвые, живые, без звезды и со звездой …

Я не бачив ніколи діда свого,

А йому і двадцяти не було.

Молодість його тепла земля забрала.

Ці дні вже давно стали далекі,

Але ридають раз на рік старі.

Ти не опускай очі свої,

Подивися на старих, подивися.

Скалічені їх душі і тіла війною,

Біль мічені серця навесні.

Всі вони герої — від і до,

Мертві, живі, без зірки і з зіркою.

Над могилкою стоїть ветеран хмільний,

Травневий вечір приголомшений тишею.

Час назве імена тих, хто пішов у похід.

Не підйомний вантаж боргів тримається на ньому.

Нам подароване життя подвигом.

Голос скорботи в крику не сорвись,

Помолися над полеглими, помолись.

Скалічені їх душі і тіла війною,

Біль мічені серця навесні.

Всі вони герої — від і до,

Мертві, живі, без зірки і з зіркою.