Nostalgies - Gerard Lenorman

Toutes les cloches des églises

Sonnent le glas de nos campagnes

Je sais que nos miroirs se brisent

Au mur du château de Versailles

Nostalgie, nostalgie, nostalgie, nostalgie

Je suis la forêt de Senlis de tous ces chênes qu´on abat

Je suis le dernier cerf de France qu´on attend au bout d´un fusil

Tu vois, tu vois je suis le train qui traversait les villages de montagne

Ils ont laissé rouiller mes rails et moi je vieillis là tout seul dans un hangar

Je veux mourir en pyramide

Devant l´Egypte et ses trésors

Plutôt que vivre en Polaroïd

Sur une photo Technicolor

Je pense à toi Monsieur Mermoz

La baie de Rio a bien changé, tu sais

L´aventure aujourd’hui, c´est autre chose

Un petit bonhomme dans une bande dessinée

Aujourd´hui les cap-horniers sont inutiles

Et la Terre de Feu est en exil

Le temps, le temps, le temps, le temps

Ca n´arrange rien le temps

Le temps, le temps, le temps

Aujourd’hui c´est demain le temps

Et dans nos villes solitaires

On est des gens bien ordinaires

Eh, je pense à toi Don Quichotte de la Mancha

Et je cours après tes moulins à vent

Et qu´est-ce qu´on me dit?

Tu sais ce qu´on me dit?

Que je suis fou, eh oui que je suis fou

Comme ces hommes qui font la guerre et qui n´osent plus se battre en duel

Regarde, on n´est même plus des animaux, on est déjà des robots

L´amour n´existe que dans les livres

Déshabillé, tout en couleurs

Les jeunes filles en crinoline

Aimer les oiseaux et les fleurs

Moi, et moi je n´ai plus que la musique et des chansons pour leur parler

Je serai le dernier romantique

Avant que l´ordinateur X m´ait définitivement déprogrammé

Moi, moi si tu me donnes un arc-en-ciel

Je bâtirai des châteaux forts dans les brumes

Et dans les aurores loin du ciel bleu de l´Atlantique et loin

Loin du gris des villes du nord

Ma nostalgie est différente

On m´a pas fait de souvenirs

Et je suis un enfant qui invente

Je n´ai vécu qu´en avenir

Oh, on nous a trop souvent menti avec des chiffres

Avec des dates qui ne voulaient rien dire

Avec des rois des empereurs des présidents

Des murs de Berlin et des murailles de Chine

Les murs, les murs ne servent plus à rien, les murs

Et il serait temps qu´on vous le dise

Vous parlez trop, nous avons besoin de silence

Tout est chronométré la vie, l´amour, la mort

On ne pourra même plus battre nos propres records

Il faudra bien les casser, les chronomètres

Et vivre, vivre au rythme des saisons s´il nous en reste

Quand je pense qu´on nous amuse avec des satellites

Quand je pense qu´on nous amuse avec des nouvelles planètes

Alors qu´ici on bousille tout, les forêts, les océans, les rivières

On bousille tout, le coeur des hommes

Si nos consciences pouvaient se déranger

Se déranger aussi souvent que nos téléphones

Je ne veux plus croire en nos croyances

D´un Dieu pour chaque religion

S´il y en a un qui nous entend

Qu´il chante avec moi ma chanson

Je te parle à toi qui es dans ton bureau

Dans ton usine ou sur un tracteur

Je chante pour les hommes du nouveau monde

Pour toi, Pedro de Madrid, Gianni de Milan, Jeremy de San Francisco

Pour vous dire quoi?

Eh bien, pour vous dire que j´ai peur

Peur de nos avions qui vont trop vite

De ces pays que je ne rencontrerai jamais

Quand je ne veux plus que nos paroles soient entendues comme une langue

étrangère

Non je ne veux plus, je veux que nous ayons le temps de vivre tous

Le temps de sentir le soleil qui nous brûle, et le vent qui nous décoiffe

Le temps de regarder les abeilles, les écureuils

Le temps de parler à nos enfants, le temps d´oublier la terreur

La violence, la bêtise, que les hommes redeviennent des hommes

Et la terre un jardin, que la paix soit dans nos coeurs

Et que notre volonté soit faite, nostalgie

Nostalgie, planète Dieu

J´irai vers toi prendre ma place, j´irai vers toi

Nostalgie, nostalgie, nostalgie je t´aime

Усі церковні дзвони

Пробивайте дзвін наших походів

Я знаю, що наші дзеркала розбиваються

На стіні Версальського палацу

Ностальгія, ностальгія, ностальгія, ностальгія

Я — ліс Сенліс усіх цих дубів, що ми вирубали

Я останній олень у Франції, якого очікують в кінці зброї

Бачиш, бачиш, я той потяг, що їхав через гірські села

Вони пустили мої рейки іржавіти, і я старію тут сам, у сараї

Я хочу померти в піраміді

Перед Єгиптом і його скарбами

Замість того, щоб жити в Polaroid

На фотографії Technicolor

Я думаю про вас, пане Мермоз

Затока Ріо дуже змінилася, знаєте

Сьогоднішні пригоди – це щось інше

Маленький хлопець у коміксі

Сьогодні кейп-рогові марні

А Вогняна Земля у вигнанні

Час, час, час, час

Це не допомагає погоді

Час, час, час

Сьогодні час завтра

І в наших самотніх містечках

Ми дуже звичайні люди

Гей, я думаю про тебе, Дон Кіхоте де ла Манча

А я біжу за вашими вітряками

І що мені кажуть?

Знаєш, що мені кажуть?

Що я божевільний, так, я божевільний

Як ті чоловіки, які воюють і які більше не наважуються на дуель

Дивіться, ми вже навіть не тварини, ми вже роботи

Любов існує тільки в книгах

Роздягнений, весь у кольорі

Молоді дівчата в кринолінах

люблю птахів і квіти

Мені і мені залишилися лише музика та пісні, щоб поговорити з ними

Я буду останнім романтиком

Раніше комп'ютер X остаточно депрограмував мене

Я, я, якщо подаруєш мені веселку

Я буду будувати замки в тумані

А в полярних сяйвах далеко від блакитного неба Атлантики і далеко

Далеко від сірості північних міст

Моя ностальгія інша

Мені не зробили спогадів

А я дитина, яка вигадує

Я жив лише майбутнім

Ой, нам занадто багато разів обманювали цифри

З датами, які нічого не означали

З королями імператорами президентами

Про стіни Берліна і стіни Китаю

Стіни, стіни ні до чого, стіни

І пора нам сказати вам

Ти занадто багато говориш, нам потрібна тиша

Все приурочено до життя, любові, смерті

Ми вже навіть не зможемо побити власні рекорди

Нам доведеться зламати їх, секундоміри

І живіть, живіть у ритмі пір року, якщо у нас ще залишилося

Коли я думаю, що ми розважаємось із супутниками

Коли я думаю, що ми розважаємося з новими планетами

Поки тут ми все псуємо, ліси, океани, річки

Ми все зіпсуємо, людські серця

Якби наша совість могла заважати одне одному

Заважають один одному так само часто, як і наші телефони

Я більше не хочу вірити в наші переконання

Про Бога для кожної релігії

Якщо є хтось, хто нас почує

Нехай співає зі мною мою пісню

Я розмовляю з вами, хто у вашому офісі

На вашому заводі чи на тракторі

Я співаю для чоловіків нового світу

Для вас Педро з Мадрида, Джанні з Мілана, Джеремі з Сан-Франциско

Тобі що сказати?

Ну, сказати тобі, що я боюся

Боїмося, що наші літаки летять занадто швидко

З тих країн я ніколи не зустріну

Коли я більше не хочу, щоб наші слова звучали як мова

іноземний

Ні, я більше не хочу, я хочу, щоб ми всі встигли пожити

Час відчути, як сонце обпікає нас, а вітер розвіює волосся

Час поспостерігати за бджолами, білками

Час поговорити з нашими дітьми, час забути жах

Насильство, дурість, що чоловіки знову стають чоловіками

А земля садом, мир у наших серцях

І буде наша воля, ностальгія

Ностальгія, Планета Бог

Я прийду до вас займу своє місце, я прийду до вас

Ностальгія, ностальгія, ностальгія, я люблю тебе