Степью белой - Геннадий Жаров

Степью белой — верховые,

Сотни верст в пути,

От погони бы уйти.

Вы, дружочки вороные,

Подсобите, дорогие,

Батьку нашего спасти.

Степью белой волки кружат,

Чуят смерть мою,

Чуят смерть мою.

А на сердце стужа,

Неужель не сдюжу,

Песнь не допою?..

То не спит, закрыты очи,

Немощный от ран,

Бледный атаман.

Видно, нету мочи, —

Все про Дон бормочет,

А ведь там капкан.

И сказал, собравши силы,

Грозный атаман:

«Скоро Дон, а там

Снова все за вилы,

Рано нам в могилы,

Вольным казакам.»

Уж лежи, Степан, раз хворый,

Силы береги.

Боже, помоги,

Проскочить до зори!

Нынче мы, что воры…

Боже, помоги!

Степью белой — верховые,

Сотни верст в пути,

От погони бы уйти.

Вы, дружочки вороные,

Подсобите, дорогие,

Батьку нашего спасти.

Степом білим — верхові,

Сотні верст у шляху,

Від погоні би втекти.

Ви, дружки вороні,

Допоможіть, дорогі,

Батька нашого врятувати.

Степом білої вовки кружляють,

Чують мою смерть,

Чують мою смерть.

А на серце стужа,

Невже не сдюжу,

Пісня не допою?..

То не спить, закриті очі,

Немічний від ран,

Блідий отаман.

Мабуть, немає сечі, —

Все про Дон бурмоче,

А там капкан.

І сказав, зібравши сили,

Грізний отаман:

«Скоро Дон, а там

Знову все за вили,

Рано нам у могили,

Вільним козакам.

Полеж, Степан, раз хворий,

Сили берегів.

Боже, допоможи,

Проскочити до зірки!

Нині ми, що злодії…

Боже, допоможи!

Степом білим — верхові,

Сотні верст у шляху,

Від погоні би втекти.

Ви, дружки вороні,

Допоможіть, дорогі,

Батька нашого врятувати.