Sebastian im Traum - Eden Weint Im Grab

Mutter trug das Kindlein im weißen Mond

Im Schatten des Nußbaums, uralten Holunders

Trunken vom Safte des Mohns, der Klage der Drossel

Und stille

Neigte in Mitleid sich über jene ein bärtiges Antlitz

Leise im Dunkel des Fensters;

und altes Hausgerät

Der Väter

Lag im Verfall;

Liebe und herbstliche Träumerei

Also dunkel der Tag des Jahrs, traurige Kindheit

Da der Knabe leise zu kühlen Wassern, silbernen Fischen Ruh und Antlitz;

hinabstieg

Da er steinern sich vor rasende Rappen warf

In grauer Nacht sein Stern über ihn kam

Oder wenn er an der frierenden Hand der Mutter

Abends über Sankt Peters herbstlichen Friedhof ging

Ein zarter Leichnam stille im Dunkel der Kammer lag

Und jener die kalten Lider über ihn aufhob

Er aber war ein kleiner Vogel im kahlen Geäst

Die Glocke lang im Abendnovember

Des Vaters Stille, da er im Schlaf die dämmernde Wendeltreppe hinabstieg

Frieden der Seele.

Einsamer Winterabend

Die dunklen Gestalten der Hirten am alten Weiher

Kindlein in der Hütte von Stroh;

o wie leise

Sank in schwarzem Fieber das Antlitz hin

Heilige Nacht

Oder wenn er an der harten Hand des Vaters

Stille den finstern Kalvarienberg hinanstieg

Und in dämmernden Felsennischen

Die blaue Gestalt des Menschen durch seine Legende ging

Aus der Wunde unter dem Herzen purpurn das Blut rann

O wie leise stand in dunkler Seele das Kreuz auf

Liebe;

da in schwarzen Winkeln der Schnee schmolz

Ein blaues Lüftchen sich heiter im alten Holunder fing

In dem Schattengewölbe des Nussbaums

Und dem Knaben leise sein rosiger Engel erschien

Freude;

da in kühlen Zimmern eine Abendsonate erklang

Im braunen Holzgebälk

Ein blauer Falter aus der silbernen Puppe kroch

O die Nähe des Todes.

In steinerner Mauer

Neigte sich ein gelbes Haupt, schweigend das Kind

Da in jenem März der Mond verfiel

Rosige Osterglocke im Grabgewölbe der Nacht

Und die Silberstimmen der Sterne

Dass in Schauern ein dunkler Wahnsinn von der Stirne

Des Schläfers sank

O wie stille ein Gang den blauen Fluss hinab

Vergessenes sinnend, da im grünen Geäst

Die Drossel ein Fremdes in den Untergang rief

Oder wenn er an der knöchernen Hand des Greisen

Abends vor die verfallene Mauer der Stadt ging

Und jener in schwarzem Mantel ein rosiges Kindlein trug

Im Schatten des Nussbaums der Geist des Bösen erschien

Tasten über die grünen Stufen des Sommers.

O wie leise

Verfiel der Garten in der braunen Stille des Herbstes

Duft und Schwermut des alten Holunders

Da in Sebastians Schatten die Silberstimme des Engels erstarb

Мати несла дитину на білому місяці

У тіні горіхового дерева стародавня бузина

П’яний соком маку, лемент дрозда

І мовчи

Над ними жалібно схилилося бородате обличчя

Тихо в темряві вікна;

та стара побутова техніка

батьки

був у занепаді;

Любов і осінні мрії

Такий темний день року, сумне дитинство

З тихо хлопчисько до прохолодних вод, срібної риби спокою й обличчя;

спустився

Бо кинувся камінь перед шаленими чорними кіньми

Сірої ночі його зірка зійшла на нього

Або коли він тримає замерзлу руку своєї матері

Осіннє кладовище Святого Петра ввечері

Ніжний труп нерухомо лежав у темряві кімнати

А той підняв на нього холодні повіки

Але він був маленькою пташкою на голих гілках

Дзвін довгий вечірній листопад

Мовчання батька, коли він уві сні спускався сутінковими гвинтовими сходами

спокій душі.

Самотній зимовий вечір

Темні постаті пастухів біля старого ставка

немовлята в хатині з соломи;

ой як тихо

Його обличчя охопила чорна гарячка

свята ніч

Або коли він під рукою свого батька

Безшумно піднявся на темну Голгофу

А в сутінках скельні ніші

Синя постать людини пройшла через його легенду

Із рани під серцем текла пурпурова кров

О, як тихо хрест у темній душі встав

Любов;

бо в чорних кутках сніг танув

У старій бузині весело вхопився блакитний вітерець

У тіні горіхового дерева

І його рожевий ангел тихо з’явився хлопцеві

Радість;

бо в прохолодних кімнатах звучала вечірня соната

У коричневій дерев'яній рамі

Зі сріблястої лялечки виповз синій метелик

О близькість смерті.

У кам'яній стіні

Жовта голова схилилася, дитина мовчить

Бо в тому березні впав місяць

Рожевий нарцис у склепі ночі

І срібні голоси зірок

Це з чола здригає темне божевілля

Сплячий затонув

О, який тихий прохід по блакитній річці

Роздумуючи про забуте, там у зелених гілках

Дрозд покликав незнайомця до свого падіння

Або коли він на кістлявій руці старого

ходив увечері перед стіною міста, що руйнується

А той у чорному плащі носив рожеву дитину

У тіні волоського горіха з’явився дух зла

Намацуючи зелені сходи літа.

Ой, як тихо

Сад занепав у бурій тиші осені

Запах і меланхолія старої бузини

Бо в тіні Себастьяна загинув срібний голос ангела