De Profundis - Eden Weint Im Grab

Es ist ein Stoppelfeld, in das ein schwarzer Regen fällt

Es ist ein brauner Baum, der einsam dasteht

Es ist ein Zischelwind, der leere Hütten umkreist

Wie traurig dieser Abend

Am Weiler vorbei

Sammelt die sanfte Waise noch spärliche Ähren ein

Ihre Augen weiden rund und goldig in der Dämmerung

Und ihr Schoß harrt des himmlischen Bräutigams

Bei der Heimkehr

Fanden die Hirten den süßen Leib

Verwest im Dornenbusch

Ein Schatten bin ich ferne finsteren Dörfern

Gottes Schweigen

Trank ich aus dem Brunnen des Hains

Auf meine Stirne tritt kaltes Metall

Spinnen suchen mein Herz

Es ist ein Licht, das in meinem Mund erlöscht

Nachts fand ich mich auf einer Heide

Starrend von Unrat und Staub der Sterne

Im Haselgebüsch

Klangen wieder kristallne Engel

Це стерневе поле, в яке падає чорний дощ

Це коричневе дерево, яке стоїть окремо

Це шиплячий вітер, що кружляє порожні котеджі

Як сумно цього вечора

Повз хутір

Збирайте лагідну сироту ще рідкі колоски

Її очі круглі й золоті пасуться в сутінках

І її лоно чекає небесного нареченого

По поверненню додому

Миле тіло знайшли пастухи

Загнив у терновому кущі

Я — тінь далеких темних сіл

Боже мовчання

Я пив із криниці гаю

Холодний метал наступає мені на чоло

Павуки шукають моє серце

Це світло, яке гасне в моїх ротах

Вночі я опинився на вересі

Дивлячись з брудом і пилом зірок

У кущі ліщини

Кришталеві ангели задзвеніли знову