The Flights Up - Don McLean

On the first floor there’s a young girl reeling

Her body’s numb and without feeling

As illusions dance on the midnight ceiling

Now she’s falling, now she’s kneeling

It’s almost like she’s bowed in prayer

A savior she’s about to bear

She screams for help, but no one’s there…

On the first floor…

On the first floor people walk the halls

But none can hear her desperate calls

There is no sound beyond the walls

So to the telephone she crawls

She telephones her only friend

The one on whom she can depend

But the phone rings on without an end

Then rings no more… On the first floor…

There’s a party on the second floor

And through the picture window you can see them all

They’re laughing and they’re dancing

Admiring the Renoir that’s hanging on the wall

But in the master bedroom where the coats are piled high

A silent, saddened lady thinks of what it’s like to die

And as she dwells on all the years she still has left to face

She wonders how she’ll ever find someone to take his place

Then suddenly she’s jarred by the ringing of the phone

Oh, why do you ring now, just when I want to be alone?

So she walks into the bathroom and drinks some water from a cup

But the telephone stops ringing just before she picks it up…

My family was very poor

So I worked hard to be secure

I married one I had to wed

And not the one I loved instead

When I was young my blood ran wild

But we stayed married for the child

Now three flights up, I’m all alone

My wife is dead, my child is grown

My daughter leads a wayward life

She’s been a failure as a wife

And though she lives just one floor down

She never calls or comes around…

Step off the platform and onto the train

Look out your window and into the rain

Watch all the buildings that pass as you ride

And count all the stories that go on inside

And then ask yourself if it must be this way

Should walls and doors and plaster ceilings

Separate us from each others' feelings?

На першому поверсі крутиться молода дівчина

Її тіло заціпеніло і не відчувало

Як ілюзії танцюють на опівнічній стелі

То вона падає, то стає на коліна

Вона наче вклонилася в молитві

Рятівник, якого вона збирається народити

Вона кричить про допомогу, але нікого немає…

На першому поверсі…

На першому поверсі люди ходять коридорами

Але ніхто не чує її відчайдушних дзвінків

За стінами немає звуку

Тож до телефону вона підповзає

Вона телефонує своїй єдиній подрузі

Той, на кого вона може покладатися

Але телефон дзвонить без кінця

Потім не дзвонить більше... На першому поверсі...

На другому поверсі вечері

І через вікно з картинками ви можете побачити їх усіх

Вони сміються і танцюють

Милуватися Ренуаром, який висить на стіні

Але в головній спальні, де пальто нагромаджено

Мовчазна, сумна жінка думає про те, як це — померти

І оскільки вона згадує всі роки, які їй ще залишилося пережити

Їй цікаво, як вона колись знайде когось, хто займе його місце

А потім раптом її стривожить дзвінок телефону

О, чому ти дзвониш зараз, коли я хочу побути на самоті?

Тож вона заходить у ванну й п’є воду з чашки

Але телефон перестає дзвонити якраз перед тим, як вона бере трубку…

Моя сім’я була дуже бідною

Тож я наполегливо працював для безпеки

Я вийшла заміж за того, з ким мусила одружитися

А не ту, яку я любив замість цього

Коли я був молодим, моя кров залила

Але ми одружилися заради дитини

Тепер три рейси, я зовсім один

Моя дружина померла, моя дитина виросла

Моя дочка веде свавільне життя

Вона була невдачною як дружина

І хоча вона живе лише на один поверх нижче

Вона ніколи не дзвонить і не приходить...

Зійди з платформи і сісти в потяг

Подивіться у вікно і на дощ

Поки ви їдете, дивіться всі будівлі, які проходять

І порахуйте всі історії, які проходять всередині

А потім запитайте себе, чи це таким чином

Слід штукатурити стіни і двері і стелі

Відокремити нас від почуттів один одного?