The Grave - Don McLean

The grave that they dug him had flowers

Gathered from the hillsides in bright summer colours

And the brown earth bleached white at the edge of his gravestone

He’s gone

When the wars of our nation did beckon

A man barely twenty did answer the calling

Proud of the trust that he placed in our nation

He’s gone

But Eternity knows him, and it knows what we’ve done

And the rain fell like pearls on the leaves of the flowers

Leaving brown, muddy clay where the earth had been dry

And deep in the trench he waited for hours

As he held to his rifle and prayed not to die

But the silence of night was shattered by fire

As guns and grenades blasted sharp through the air

And one after another his comrades were slaughtered

In a morgue of Marines, alone standing there

He crouched ever lower, ever lower with fear

«They can’t let me die!

They can’t let me die here!

I’ll cover myself with the mud and the earth

I’ll cover myself!

I know I’m not brave!

The earth!

the earth!

the earth is my grave.»

The grave that they dug him had flowers

Gathered from the hillsides in bright summer colours

And the brown earth bleached white at the edge of his gravestone

He’s gone

На могилі, яку йому викопали, були квіти

Зібрані зі схилів у яскравих літніх кольорах

І коричнева земля вибілилася біля краю його надгробку

Він пішов

Коли війни нашої нації вабили

Чоловік, якому ледве двадцять років, відповів на дзвінок

Пишаюся довірою, яку він виявив у нашій нації

Він пішов

Але Вічність знає його, і вона знає, що ми зробили

І дощ, як перли, падав на листя квітів

Залишаючи коричневу каламутну глину там, де земля була суха

І глибоко в траншеї він чекав годинами

Коли він тримав свою рушницю й молився не померти

Але нічну тишу порушив вогнем

Коли гармати й гранати різко вибухали в повітрі

І один за одним його товаришів вирізали

У морзі морських піхотинців, один стоїть там

Він присідав усе нижче, все нижче від страху

«Вони не можуть дозволити мені померти!

Вони не можуть дозволити мені померти тут!

Я вкриюся грязюкою і землею

Я прикрию себе!

Я знаю, що я не сміливий!

Земля!

земля!

земля моя могила».

На могилі, яку йому викопали, були квіти

Зібрані зі схилів у яскравих літніх кольорах

І коричнева земля вибілилася біля краю його надгробку

Він пішов