Tapestry - Don McLean

Every thread of creation is held in position

By still other strands of things living

In an earthly tapestry hung from the skyline

Of smoldering cities, so gray and so vulgar

As not to be satisfied with their own negativity

But needing to touch all the living as well

And every breeze that blows kindly is one crystal breath

We exhale on the blue diamond heaven:

As gentle to touch as the hands of the healer

As soft as farewells whispered over the coffin

We’re poisoned by venom with each breath we take

From the brown sulfer chimney and the black highway snake

And every dawn that breaks golden is held in suspension

Like the yolk of the egg in albumen

Where the birth and the death of unseen generations

Are interdependant in vast orchestration

And painted in colors of tapestry thread

When the dying are born and the living are dead

And every pulse of your heartbeat is one liquid moment

That flows through the veins of your being

Like a river of life flowing on since creation

Approaching the sea with each new generation

You’re now just a stagnant and rancid disgrace

That is rapidly drowning the whole human race

And every fish that swims silent, every bird that fly freely

Every doe that steps softly

Every crisp leaf that falls, all the flowers that grow

On this colorful tapestry, somehow they know

That if man is allowed to destroy all we need

He will soon have to pay with his life for his greed

Кожен поток творіння утримується на позиції

За допомогою ще інших ниток живих речей

У земному гобелені звисали з горизонту

З тліючих міст, таких сірих і таких вульгарних

Як не задовольнитися власним негативом

Але потрібно доторкнутися до всього живого

І кожен ласкавий вітерець — один кришталевий подих

Ми видихаємо на блакитному діамантовому небі:

Ніжний на дотик, як руки цілителя

М’яко, як прощання, шепотіли над труною

Ми отруєні отрутою з кожним вдихом

З коричневого сірчаного димаря і чорного шосейного змія

І кожен світанок, що зоріє золотим, тримається у зупинці

Як жовток яйця в альбуміку

Де народження і смерть невидимих ​​поколінь

Вони взаємозалежні у великій оркестровці

І пофарбована в кольори гобеленових ниток

Коли вмирають народжуються, а живі вмирають

І кожен пульс твого серцебиття — це одна рідка мить

Це тече по венах твоєї істоти

Як річка життя, що тече з моменту створення

Наближаючись до моря з кожним новим поколінням

Тепер ви просто застояна й прогіркла ганьба

Це швидко потопає всю людську расу

І кожна риба, що пливе мовчки, кожен птах, що вільно літає

Кожен, хто ступає тихо

Кожен хрусткий листочок, що падає, всі квіти, що ростуть

На цому барвистому гобелені чомусь вони знають

Це якщо людині дозволено знищити все, що нам потрібно

Незабаром йому доведеться поплатитися життям за свою жадібність