Wintertide - Disillusion

I am an echo, a lightless beacon in a cutting storm

An empty shell within a maze straying back and forth

A thought that never vanished

A wound that would never heal

I have been northbound months and years in hiemal

Winds that cut like spells

Briskly they enfold the leafless tree

This will be the end of all

Endless nights

A barren heart

In dreadful morrow

Defoliation

And here I am

In my Wintertide of Faith

What have I become?

I’m a shadow!

A relentless mirage

Dire circles of reminiscence

So distant now what once did lie so clear at hand

A rout I can’t atone

A wound that would never heal

Counting hours, years in desolate

Who chose failure now will have to live with it

Dreams ignite

And die… by the fireside

And in night-time longing and Wintertide reveries

In a slumber, in a dream, in the glistening white I see

And in night-time longing and Wintertide reveries

In the welkin, in a breeze, in crystalline euphony

But tonight, only clamour and dismay

Are echoing over fern and ice

And back they bring all them voices

Muttering of chagrin and defeat

I was in reach of orb and crown-

Could-be-king to the fire!

I could have ruled in purple gown

Now all that’s left is ire!

Believe!

A dismal truth in nards that no sun has ever seen

No further tales will ever sever

The hour’s growing late for the weak and faint-at-heart

A comfort never earned, deserved- coward!

Frail…

Deceit…

Defeat…

In my woe

A world aglow

Let go of me…

Dreams ignite

And then they die

Let go of me…

Forever and a day, right here…

This will be the end of you

A feather to the four winds

A sparrow to the sun

Whenever I close my eyes

And stare into the sun

Whenever in memories

Through golden fields we run

In every waking sleep

In every time of need

Whenever the soul will weep

Carry on… here in my Wintertide of Faith

Я — луна, безсвітловий маяк у сильній бурі

Порожня оболонка в лабіринті, що блукає вперед і назад

Думка, яка ніколи не зникала

Рана, яка ніколи не загоїться

Я був на північ у хімалі місяцями та роками

Вітри, що ріжуть, як чари

Жваво обгортають безлисте дерево

Це буде кінець усьому

Нескінченні ночі

Безплідне серце

У жахливий завтрашній день

Дефоліація

І ось я

У мій Зимовий приплив Віри

Яким я став?

Я тінь!

Невблаганний міраж

Страшні кола спогадів

Так далеко тепер те, що колись лежало під рукою

Розгром, який я не можу спокутувати

Рана, яка ніколи не загоїться

Лічити години, роки в спусті

Хто вибрав невдачу зараз, доведеться з цим жити

Мрії запалюються

І померти… біля вогнища

І в нічній тузі, і в зимових мріях

У сплячці, у сні, в блискучому білому, яке бачу

І в нічній тузі, і в зимових мріях

У велькіні, на вітерці, кришталевій евфонії

Але сьогодні ввечері тільки галас і жах

Відлунюють над папоротью й льодом

А назад вони приносять усі свої голоси

Бурмотіння розчарування та поразки

Я був у досяжності сфери та корони-

Може стати королем вогню!

Я могла б правити в фіолетовій сукні

Тепер все, що залишилося, — гнів!

Вірте!

Похмура правда в нардах, якої ніколи не бачило жодне сонце

Ніякі подальші казки ніколи не розриваються

Час запізнюється для слабких і слабких

Комфорт ніколи не зароблений, заслужений – боягуз!

Слабкий…

Обман…

Поразка…

У моєму горі

Світове сяяння

Відпусти мене…

Мрії запалюються

А потім помирають

Відпусти мене…

Назавжди і день тут…

Це стане вашим кінцем

Перо для чотирьох вітрів

Горобець до сонця

Щоразу, коли я заплющу очі

І дивитися на сонце

Завжди в спогадах

Золотими полями ми бігаємо

У кожному сні наяву

У будь-який час потреби

Коли душа заплаче

Продовжуйте… тут, у мому Зимовому припливі Віри