And The Mirror Cracked - Disillusion

It came from dismal shadows

Creeping, sudden, from behind.

fell upon my merry whistle

darkened me at heart and sight.

Back with me, one again with the memory

Again I behold the ruins

that I left when I was all devoured by wrath.

Last night out in the timber

a thousand torrent’s vehemence

came rushing through my veins

Up my throat and filled the eyes,

And then that I knew

all pain will be undone

When I pack my bags

And depart for lonely roads

And with courageous verve I stride

chop the heads off flowers aside, still wondering

How come you never bleed

When I stab right into your back.

How come you never choke

When I drown you in the sea.

Merely hours passed

that I had left him to his mountains

his colossal idols — one for every spear in me.

Slopes so steep,

I could not conquer in a lifetime.

Now they’re all but ruins,

Ruins I left behind.

And with courageous verve I stride

chop the heads off plants aside, still wondering

How come you never bleed

When I stab right into your back.

How come you never choke

When I drown you in the hot and burning sea.

There is always one waiting for me, my beloved

I shall be with her again so soon.

craving for her lips, her kiss

Her hair in summer winds

The morning dew dripping down her breasts.

Shadows and Flames.

I have been demure

Cries were silent but heart ablaze.

have been one of his shadows

Condemned to stray an unlit maze.

My feet are numb, soles torn wide open

After endless years of clambering

My path is lit and leads me north.

And with courageous verve I stride

chop the heads off flowers aside, still wondering

How come you never bleed

When I stab right into your back,

How come you never choke

When I drown you in the hot and burning sea?

Це вийшло із сумних тіней

Підповзає, раптово, ззаду.

впав на мій веселий свист

затьмарив мене серцем і зором.

Назад зі мною, знову один із спогадами

Я знову бачу руїни

що я покинув, коли мене поглинув гнів.

Вчора ввечері в лісі

ярість тисячі торрентів

прокотився по моїх венах

Піднявшись у горло й наповнивши очі,

І тоді я знав

весь біль буде скасовано

Коли я пакую валізи

І вирушити на самотні дороги

І з мужнім запалом я крокую

відрізати головки квітів убік, все ще дивуючись

Чому ти ніколи не кровоточиш

Коли я вдарю тобі ножем у спину.

Як же ти ніколи не задихаєшся

Коли я тою тебе у морі.

Минули лише години

що я залишив його в його горах

його колосальні кумири — по одному на кожен спис у мене.

Схили такі круті,

Я не зміг перемогти за все життя.

Тепер вони лише руїни,

Руїни, які я залишив.

І з мужнім запалом я крокую

відрубати головки рослин в сторону, все ще дивуючись

Чому ти ніколи не кровоточиш

Коли я вдарю тобі ножем у спину.

Як же ти ніколи не задихаєшся

Коли я тою тебе у спекотному й палаючому морі.

Завжди один чекає на мене, мій коханий

Я буду з нею знову так скоро.

жадання її губ, її поцілунку

Її волосся на літніх вітрах

Ранкова роса капала на її груди.

Тіні і полум'я.

Я був скромним

Крики були тихі, але серце палало.

були однією з його тіней

Засуджений заблудити неосвітлений лабіринт.

Мої ноги німіють, підошви розірвані

Після нескінченних років лазіння

Мій шлях освітлений і веде мене на північ.

І з мужнім запалом я крокую

відрізати головки квітів убік, все ще дивуючись

Чому ти ніколи не кровоточиш

Коли я вдарю тебе прямо в спину,

Як же ти ніколи не задихаєшся

Коли я втоплю тебе в гарячому й палаючому морі?