Hills of Greenmore - Dervish

On a fine summer’s morning our horns they did blow,

To the green fields round Tassu where the huntsmen did go,

For to meet the bold sportsman from around Cady town,

None loved that sport better than the boys from May-down.

And when we arrived they were all standing there,

So we took to the green field in search of the hare.

We did not go far when someone gave cheer,

Over hills and high meadows the prey did appear.

When she got to the heather she tried them to shun

But our dogs never missed one inch where she’d run.

They kept well packed when going over the hill,

For the hounds had set out this sweet hare for to kill.

With our dogs all abreast and the big mountain hare,

And the sweet charming music it rang through the air,

Straight for the black bank for to try them once more,

But it was her last sight round the Hills of Greenmore.

And as we trailed on to where the hare she did lie,

She sprang to her feet for to bid them goodbye.

Their music it ceased, and a cry we could hear,

Saying bad luck to the ones brought ye May-down dogs here.

Last night as I lay quite content in the glen,

It was little I thought of the dogs or the men,

But when going home at the clear break of day,

I could hear the loud horn young Toner did play.

And now that I’m dying me sport it is done,

No more through the green fields on Cady I’ll run,

Nor feed in the glen on a cold winter’s night,

Or go home to my den when it’s breaking daylight.

I blame old McMahon for bringing Coyle here,

He’s been at the same caper for many’s the year.

Every Saturday and Sunday, he never give oer,

With a pack of strange dogs round the Hills of Greenmore.

Гарного літнього ранку в наші роги вони дмухали,

До зелених полів навколо Тассу, куди ходили мисливці,

Щоб зустріти сміливого спортсмена з Кеді-тауна,

Ніхто не любив цей вид спорту так, як хлопці з травня.

І коли ми приїхали, вони всі стояли,

Тож ми вийшли на зелене поле в пошуку зайця.

Ми не ходили далеко, коли хтось підбадьорював,

Над пагорбами та високими луками здобич таки з’являлася.

Дійшовши до вересу, вона намагалася їх уникати

Але наші собаки ніколи не пропускали ні дюйма, куди вона бігла.

Вони були добре упаковані, коли йшли через пагорб,

Бо гончі вирушили на вбити цього милого зайця.

З нашими собаками в один ряд і великим гірським зайцем,

І солодка чарівна музика лунала в повітрі,

Прямо на чорний банк, щоб спробувати їх ще раз,

Але це був її останній погляд на пагорбах Грінмор.

І коли ми тягнулися до місця, де вона лежала,

Вона скочила на ноги, щоб попрощатися з ними.

Їхня музика затихла, і ми почули плач,

Сказавши невдало тим, ви привели сюди травневих собак.

Минулої ночі, коли я задоволений лежав у долині,

Я мало думав про собак чи чоловіків,

Але, повертаючись додому під час ясного дня,

Я чув гучний гудок, який грав молодий Тонер.

І тепер, коли я вмираю, я спорт, це зроблено,

Більше не крізь зелені поля Кейді, я буду бігати,

Не годуйся в долині холодної зимової ночі,

Або їдь додому до мого лігва, коли світає.

Я звинувачую старого Макмехона в тому, що він привів сюди Койла,

Він був у тому ж каперсі протягом багатьох років.

Кожної суботи та неділі він ніколи не дає,

Із зграєю дивних собак навколо Пагорбів Грінмор.