Стихи из прошлых лет - Денис Лирик

Я просыпался ночью и много думал очень,

Где она и с кем?

Дома, ли точно?

До самого рассвета мысли во мне кипели,

Капал молча дождь, пока писал в постели.

Эти стихи о прошлом, что стали в будущем,

На тот момент я знал, что нас потом не будет.

Верил до последнего, что в этом я не прав,

Думал, что чувства до самого конца в сердцах.

А за окном, на вокзале, тускло свет мерцал,

Поезда по путям, кто-то кого-то ждал.

Кто свою любовь, кто-то по делам просто,

А я умирал под этой мягкой простынью.

Я не бросал слова на этот гребаный ветер,

О том, как я любил да и люблю, поверьте.

Время не меняет нас, я на себе проверил,

Просто проходят дни, ну а мы взрослеем.

Скучает каждый, просто признать боится,

Я не знаю, что за чувство, когда тебе не спится.

В вещах порыться, что обоих связывало,

Хоть облей бензином, но вспомнишь всё не раз.

Зови меня теперь просто Денис Лирик,

Да, это я, чьё будешь помнить имя.

Линии на ладонях видимо разные,

Так спешил любить, теперь хочу опаздывать.

Жить сегодня, не загадывать на завтра,

Никого не будить поцелуем вместо завтрака.

Слово из 6 не шептать на ухо,

Лучше быть каменным, чем верить.

Горячий кофе, балкон, мысли под сигарету,

Грустности с пеплом уносит ветер.

Я не хотел писать, рука сама писала,

То что любовь в будущем, просто сгори до тла.

Наступал рассвет, листы были исписаны,

Я рвал их пополам, но снова склеивал все мысли.

И вот тот день, когда стихи из прошлого,

Зачитаны в будущем, то есть этой осенью.

Срывая голос в майк стихами прошлых лет,

Я не хочу назад, там солнца больше нет.

Таили снега и таяла наша любовь,

Она где-то там, где не будет вновь.

Срывая голос в майк стихами прошлых лет,

Я не хочу назад, там солнца больше нет.

Таили снега и таяла наша любовь,

Она где-то там, где не будет вновь.

Срывая голос в майк стихами прошлых лет,

Я не хочу назад, там солнца больше нет.

Таили снега и таяла наша любовь,

Она где-то там, где не будет вновь.

Срывая голос в майк стихами прошлых лет,

Я не хочу назад, там солнца больше нет.

Таили снега и таяла наша любовь,

Она где-то там, где не будет вновь.

Я прокидався вночі і багато думав дуже,

Де вона та з ким?

Вдома, чи точно?

До самого світанку думки в мені кипіли,

Капав мовчки дощ, доки писав у ліжку.

Ці вірші про минуле, що стали у майбутньому,

Тоді я знав, що нас потім не буде.

Вірив до останнього, що в цьому я не прав,

Думав, що почуття до кінця в серцях.

А за вікном, на вокзалі, тьмяно світло мерехтіло,

Поїзди дорогами, хтось когось чекав.

Хто своє кохання, хтось у справах просто,

А я вмирав під цим м'яким простирадлом.

Я не кидав слова на цей грібаний вітер,

Про те, як я любив та й люблю, повірте.

Час не змінює нас, я на собі перевірив,

Просто минають дні, а ми дорослішаємо.

Сумує кожен, просто визнати боїться,

Я не знаю, що це за почуття, коли тобі не спиться.

У речах поритися, що обох пов'язувало,

Хоч облий бензином, але згадаєш не раз.

Клич мене тепер просто Денис Лірик,

Так, це я, чиє пам'ятатимеш ім'я.

Лінії на долонях мабуть різні,

Так поспішав любити, тепер хочу спізнюватись.

Жити сьогодні, не загадувати на завтра,

Нікого не будити поцілунком замість сніданку.

Слово з 6 не шепотіти на вухо,

Краще бути кам'яним, аніж вірити.

Гаряча кава, балкон, думки під сигарету,

Сумність із попелом забирає вітер.

Я не хотів писати, рука сама писала,

Те, що любов у майбутньому, просто згори до тла.

Наставав світанок, листи були списані,

Я рвав їх навпіл, але знову склеював усі думки.

І ось той день, коли вірші з минулого,

Зачитані у майбутньому, тобто цієї осені.

Зриваючи голос у майк віршами минулих років,

Я не хочу назад, там сонця більше нема.

Таїли снігу і танула наше кохання,

Вона десь там, де не буде знову.

Зриваючи голос у майк віршами минулих років,

Я не хочу назад, там сонця більше нема.

Таїли снігу і танула наше кохання,

Вона десь там, де не буде знову.

Зриваючи голос у майк віршами минулих років,

Я не хочу назад, там сонця більше нема.

Таїли снігу і танула наше кохання,

Вона десь там, де не буде знову.

Зриваючи голос у майк віршами минулих років,

Я не хочу назад, там сонця більше нема.

Таїли снігу і танула наше кохання,

Вона десь там, де не буде знову.