Когда есть кто-то рядом - Денис Лирик

Люби, цени, храни…

Люби, цени, храни…

Два человека, кто из-за нас проливает слёзы,

Это любимая и мама, а мы лишь боли доза.

На все вопросы они дадут тебе ответ.

Они одни, кто у окна встречает из-за нас рассвет.

Мы где-то там, непонятно где, обитаем

Не знаем меры, не делаем, что обещаем,

Приносим нервы домой первым делом.

А что им остается?

Как просто промолчать.

И нам уже не стать достойными у них в глазах,

Я изменил бы всё, но нет пути назад.

Но я люблю маму, люблю свою родную.

Цени их мнение, выбор, они достойны уважения.

Где ты бы ни был, они всегда помогут,

Не важно, где, найдут к тебе дорогу.

Они мне дороги и пусть бываю грубый,

Но вы одни, знай… Которых я люблю!

Пусть не смогу, для вас стать идеалом,

Хорошим сыном и для неё хорошим парнем.

Я всё такой же, лишь годы прибавляются.

Хотел бы стать другим, но как бы не старался.

А может потерялся я в этой жизни?

Да нет на вряд ли, да я простой пойми ты.

Кому то всё, да еще на блюдце,

А мне хотя бы домой живым вернуться.

С утра проснуться, а она рядом спит.

Проснётся, поорёт, а потом простит.

Цените парни, пока они нас ценят,

Ведь жизнь не справедлива ине вернуть то время.

Встать на колени и целовать им руки,

Да мне не стрёмно, надо будет сделаю!

Кому нужны мы, такие как сейчас?

Да никому!

Ума на первый класс…

Самое главное, ведь в жизни — счастье,

Здоровые родители, дорогой объятия.

А эти братья все до поры до времени.

Когда там он клялся, теперь жена беременна.

Любите парни, не каждому дано, поверь…

Сегодня не ценил, а завтра её уже нет…

И для кого-то бред, а кто слова мои услышит,

Когда есть кто-то рядом.

И сердце дышит…

Когда есть кто-то рядом

И сердце дышит…

Кохай, цінуй, бережи…

Кохай, цінуй, бережи…

Двоє людей, хто через нас проливає сльози,

Це улюблена і мама, а ми лиш болю доза.

На всі запитання вони дадуть тобі відповідь.

Вони одні, хто біля вікна зустрічає через нас світанок.

Ми десь там, незрозуміло де, живемо

Не знаємо заходи, не робимо, що обіцяємо,

Приносимо нерви додому насамперед.

А що їм залишається?

Як просто промовчати.

І нам уже не стати гідними у ніх в очах,

Я змінив би все, але немає шляху назад.

Але я люблю маму, люблю свою рідну.

Ціни на їхню думку, вибір, вони гідні поваги.

Де ти був би, вони завжди допоможуть,

Неважливо, де знайдуть до тебе дорогу.

Вони мені дорогі і нехай буваю грубий,

Але ви одні, знай… Яких я люблю!

Нехай не зможу, для вас стати ідеалом,

Хорошим сином і для неї гарним хлопцем.

Я все такий, лише роки додаються.

Хотів би стати іншим, але як би не намагався.

А може загубився я в цьому житті?

Так ні на вряд лі, так япростий зрозумій ти.

Комусь все, так ще на блюдце,

А мені хоча б додому живим повернутися.

З ранку прокинутися, а вона поруч спить.

Прокинеться, покриче, а потім простить.

Цінуйте хлопці, поки вони нас цінують,

Адже життя не справедливе і не повернути той час.

Встати на коліни і цілувати ним руки,

Так мені не стрімко, треба буде зроблю!

Кому потрібні ми, як зараз?

Так нікому!

Розуму на перший клас…

Найголовніше, адже в житті щастя,

Здорові батьки, дорогі обійми.

А ці брати все до пори до часу.

Коли там він клявся, тепер дружина вагітна.

Любіть хлопці, не кожному дано, повір…

Сьогодні не цінував, а завтра її вже немає...

І для когось марення, а хто мої слова почує,

Коли є хтось поряд.

І серце дихає…

Коли є хтось поряд

І серце дихає…