Larmes d'or - Danakil

J 'ai eu beau m 'asseoir,

pour tout contempler,

j 'ai regardé l 'eau couler,

peut-être, pouvait-elle m 'éclairer?!

mais,

j 'n 'ai pas tout saisi du dessin, aux contours indécis, brille,

entre fantasmes et vérités,

les foules en voix qu 'on exister, ce que j 'aimerai contre ce que je sais,

le monde tel que je le rêve, et celui tel qu 'il est.

Emmène moi au paradis !

et de mes rêves n 'en garde rien !

celui que le vent me fait vivre

au fil de l 'eau, avec les miens

Emmène moi au paradis !

et de mes rêves n 'en garde rien !

celui que le ciel me fait vivre

au fil du temps, avec les miens.

j 'aurai vu passer des journées

le nez en l 'air, l 'air alarmé,

à chercher quelle était ma place dans la mêlée, pour quel rôle et avec quelle

carte à jouer

m 'avait-on dessiné?!

m 'avait-on destiné?!

mais je me suis laissé aller, laissant le sort en décider

comme un bâton serait lancé dans le lit d 'un torrent énervé, condamné à prendre

l’eau pour avancer, mais certain d’arriver.

A la faveur d’un jour de pluie,

le soir où tous les vœux s 'exaucent,

quand la lueur d 'une courte nuit,

viendra illuminer la fosse, alors,

j’irai verser sur ce décor, défile hanta mes yeux usés,

rivière d’argent et larmes d 'or

pour le cicatriser!

Скільки б я не сидів,

обміркувати все,

Я дивився, як тече вода,

може вона мене просвітить?!

але,

Я не все зрозумів про малюнок, з нерішучими обрисами, блисками,

між фантазіями та істиною,

натовпи в голосі, що ми існуємо, що мені сподобається проти того, що я знаю,

світ таким, яким я його мрію, і світ таким, яким він є.

Відведи мене в рай!

і моїх мрій не зберігати!

той, що вітер змушує мене жити

над водою, з моїм

Відведи мене в рай!

і моїх мрій не зберігати!

той, що небо змушує мене жити

з часом з моїм.

Я побачив, що минають дні

ніс вгору, виглядаючи стривоженим,

щоб зрозуміти, яке моє місце в сутичці, для якої ролі і з чим

гральні карти

мене намалювало?!

Я мав на увазі?!

але я дозволив собі піти, нехай вирішить доля

як палицю вкинули б у ложе знесиленого потоку, приреченого взяти

вода вперед, але обов'язково прибуде.

На користь дощового дня,

вечір, коли здійсняться всі бажання,

коли сяйво короткої ночі,

прийде освітлювати яму, тоді,

Я виллю на цей декор, сувої переслідують мої зношені очі,

срібна річка і золоті сльози

щоб зцілити його!