Rue Saint-Denis - Claude Nougaro

À minuit, je sucre des fraises

J’ai la feuille de vigne embrasée

Je me lève, je pèse mon pèze

Rue Saint-Denis, y a bon baiser

Pas besoin d'être une sorcière

Pour avoir un manche à balai

J’en ai un qui me dit: — Poussière!

Tu iras où je veux aller

Il me nargue, il me tarabuste

M’enfournant dans ses réacteurs

Ce relatif petit arbuste

S’enracine au fond de mon cœur

Que désigne-t-il cet index

Pointé toujours vers l’azimut

Comme si le ciel avait un sexe

Comme si Dieu même était en rut?

Alors à minuit, moi je mange

De la femme avec mon bec tendu

Oui, j’en venge comme on se venge

D'être un ange trop mal foutu

D’avoir là, sous cette ceinture

Ah non!

ça n’est pas élégant!

D’avoir là, qui dure, qui dure

Ce doigt borgne obsédé de gant

À minuit, je mange de l’homme

C’est mon métier, c’est mon destin

C’est comme du sucre de pomme

C’est mon sentier, c’est mon festin

À minuit je mange du jouine

Et du vieil, et de l’entredous

Je suis une groigne, une fouine

Un, un, je les mangerai tous

À minuit, je mange mon fils

Et mon père et le chancelier

Le sang tout blanc du maléfice

A faim de se multiplier

Les hommes naissent sur les berges

Du val de morts, dans tous les choux

Rouges, dans le genou des vierges

Comme du blé, comme des fous…

Alors à minuit, moi je mange

De l’homme, je croque grandes dents

Je bouffe le ruban orange

Et les souvenirs obsédants

Je mange la tête et le foie

Le jeu, le crime, le devoir

J’ouvre bien ma gueule, qu’on voie

Que dedans nul ciel n’est à voir

Опівночі я цукрою полуницю

У мене горить виноградний лист

Я встаю, зважую пезе

Рю Сен-Дені, гарний поцілунок

Не треба бути відьмою

Щоб мати мітлу

У мене є один, який каже мені: «Пил!

Ти підеш туди, куди я хочу

Він знущається зі мною, він докучає мені

Набиваю себе в його реактори

Це відносно невеликий чагарник

Глибоко пускає коріння в моє серце

Що означає цей індекс

Завжди вказано по азимуту

Ніби в раю був секс

Ніби навіть Бог був у спеку?

Тож опівночі я їм

Про жінку з моїм витягнутим дзьобом

Так, я мщуся, як хтось мститься

Бути обдуреним ангелом

Мати там, під цим поясом

О ні!

це не елегантно!

Мати там, що триває, що триває

Цей одноокий палець, одержимий рукавичками

Опівночі я їм людину

Це моя робота, це моя доля

Це як яблучний цукор

Це мій шлях, це моє свято

Опівночі я їм Жуіна

І старий, і завзятий

Я — хрюк, ласка

Один, один, я їх усіх з'їм

Опівночі я їм сина

І мій батько, і канцлер

Біла кров зла

Голодні до розмноження

Чоловіки народжуються на березі

З долини мертвих, у всьому капуста

Червоний, в коліні дів

Як пшениця, як божевільна...

Тож опівночі я їм

Чоловіче, я хрумчу великими зубами

Я їм помаранчеву стрічку

І переслідують спогади

Я їм голову і печінку

Гра, злочин, обов'язок

Я відкриваю рот, подивимось

Що всередині неба не видно