Assez ! - Claude Nougaro

Il serait temps que l’homme s’aime

Depuis qu’il sème son malheur

Il serait temps que l’homme s’aime

Il serait temps, il serait l’heure

Il serait temps que l’homme meure

Avec un matin dans le cœur

Il serait temps que l’homme pleure

Le diamant des jours meilleurs

«Assez !

Assez !»

Crient les gorilles, les cétacés

«Arrêtez votre humanerie

Assez !

Assez !»

Crient le désert et les glaciers

Crient les épines hérissées

«Déclouez votre Jésus-Christ !

Assez !

Suffit.»

Il serait temps que l’homme règne

Sur le grand vitrail de son front

Depuis les siècles noirs qu’il saigne

Dans les barbelés de ses fronts

Il serait temps que l’homme arrive

Sans l’ombre avec lui de la peur

Et dans sa bouche la salive

De son appétit de terreur

«Assez !

Assez !»

Crie le ruisseau dans la prairie

Crie le granit, crie le cabri

«Assez !

Assez !»

Crie la petite fille en flamme

Dans son dimanche de napalm

«Éteignez-moi je vous en prie

Assez !

Suffit.»

Que l’homme s’aime c’est peu dire

Mais c’est là mon pauvre labeur

Je le dis à vos poêles à frire

Moi le petit soldat de beurre

Que l’homme s’aime c’est ne dire

Qu’une parole rebattue

Et sur ma dérisoire lyre

Voyez, déjà, elle s’est tue

Mais voici que dans le silence

S'élève encore l’immense cri

«Délivrez-vous de vos démences !»

Crie l'éléphant, crie le cricri

Crient le sel, le cristal, le riz

Crient les forêts, le colibri

Les clématites et les pensées

Le chien jeté dans le fossé

La colombe cadenassée

Entendez-le ce cri immense

Ce cri, ce rejet, cette transe

«Expatriez votre souffrance»

Crient les sépulcres et les nids

«Assez !

Assez !

Fini.»

Людині пора полюбити себе

Так як він сіє свою біду

Людині пора полюбити себе

Був би час, був би час

Чоловікові пора вмирати

З ранком у серці

Чоловікові пора плакати

Діамант кращих днів

"Достатньо !

Достатньо !"

Кричать горили, китоподібні

«Припиніть свій гуманізм

Достатньо !

Достатньо !"

Кричать пустелі й льодовики

Плач щетинистий терен

«Розбий свого Ісуса Христа!

Достатньо !

Достатньо."

Людині пора царювати

На великому вітражі його чола

З чорних століть, що вона кровоточить

У колючому дроті лоба

Чоловікові пора прийти

Без тіні з ним страху

А в роті слина

Про його апетит до терору

"Достатньо !

Достатньо !"

Плаче струмок на лузі

Кричить граніт, кричить коза

"Достатньо !

Достатньо !"

Кричить маленька дівчинка в вогні

В її напалмову неділю

«Вимкни мене, будь ласка

Достатньо !

Достатньо."

Те, що чоловік любить себе, нічого не сказати

Але це моя погана робота

Я кажу вашим сковородам

Я, маленький масляний солдатик

Те, що людина любить себе, нічого не говорить

Чим халатне слово

І на моїй мізерній лірі

Бачиш, вона вже мовчить

Але ось у тиші

Все ще здіймається величезний крик

«Звільнися від свого божевілля!»

Крикни слон, крикни крикрі

Кричать сіль, кристал, рис

Кричать ліси, колібрі

Клематис і Братки

Собаку кинули в кювет

Голуб із замком

Почуй цей величезний крик

Цей крик, ця відмова, цей транс

«Винесіть свої страждання за кордон»

Плачуть могили і гнізда

"Достатньо !

Достатньо !

Готово».