La Cieguita - Carlos Gardel

A pesar del mucho tiempo

Desde entonces transcurrido

Aún mi pecho conmovido

Se recuerda con dolor

De aquel día que, en paseo

Vino a un banco una cieguita

Y a su lado una viejita

Que era su guía y su amor

Y observé que la chiquita

De ojos grandes y vacíos

Escuchaba el griterío

De otras nenas al saltar

Y la oí que amargamente

En un son que era de queja

Preguntábale a la vieja:

¿Por qué yo no he de jugar?

Y a punto fijo no sé

Si el dolor que sentí

Fue escuchando la voz de la nena

O fue que cuando miré

A su vieja advertí

Que lloraba en silencio su pena

¡Ay, cieguita!

Dije yo con gran pesar

Ven conmigo, pobrecita

Le di un beso y la cieguita

Tuvo ya con quien jugar

Y fue así que diariamente

Al llegar con su viejita

Me buscaba la cieguita

Con tantísimo interés

¡Qué feliz era la pobre

Cuando junto a mi llegaba

Y con sus mimos lograba

Que jugásemos los tres…

Pero un día, bien me acuerdo

No fue más que la viejita

Que me dijo: La cieguita

Está a punto de expirar…

Fuí corriendo hasta su cuna

La cieguita se moría

Y al morirse me decía:

¿Con quén vas ahora a jugar?

Y a punto fijo no sé

Si el dolor que sentí

Fue escuchando el adiós de la nena

O fue que cuando miré

A su vieja advertí

Que lloraba en silencio su pena

¿Ay, cieguita!

Yo no te podré olvidar;

Pues me acuerdo de mi hijita

Que también era cieguita

Y no podía jugar…

незважаючи на тривалий час

З тих пір минуло

Усе одно мої груди рухалися

Згадується з болем

З того дня, коли на прогулянці

До банку прийшла сліпа жінка

А біля неї стара жінка

Хто був його провідником і його любов'ю

І я помітив, що маленька дівчинка

З великими порожніми очима

Я почув крик

Про інших дівчат під час стрибків

І я почув її гірко

У сина це була скарга

Я запитав стару:

Чому б мені не грати?

А в фіксованій точці я не знаю

Якщо біль, що я відчув

Він прислухався до голосу дівчини

Або це було, коли я дивився

Я попередив його стару

який мовчки плакав свою скорботу

О, сліпа дівчино!

— сказав я з великим жалем

Ходи зі мною, бідолашний

Я поцілував її і сліпу дівчину

Йому вже було з ким пограти

І так було щодня

Коли він приїхав зі своєю старенькою

сліпа шукала мене

з таким інтересом

Як щасливі були бідні

Коли біля мене він прийшов

І зі своєю розпещеністю впорався

Нехай ми втрьох пограємо...

Але одного дня я добре пам’ятаю

Це була не що інше, як стара леді

Що вона мені сказала: Сліпа

Скоро закінчиться...

Я побіг до його ліжечка

сліпа помирала

А коли він помер, він сказав мені:

З ким ти зараз збираєшся грати?

А в фіксованій точці я не знаю

Якщо біль, що я відчув

Він слухав прощання дівчини

Або це було, коли я дивився

Я попередив його стару

який мовчки плакав свою скорботу

О, сліпа дівчино!

Я не зможу тебе забути;

Ну, я пам’ятаю свою маленьку донечку

який також був сліпим

І я не міг грати...