Солнце догонит (На железных собаках) - Братья Карамазовы

После ночи открываешь глаза,

Ты жив, тебе опять повезло.

По каменным венам длинных улиц

Город манит тебя сквозь окно.

Бесконечный обряд: на работу — домой,

И зима пролетает в подземках метро.

И ни капли тепла от больных фонарей,

Только как-то уж быстро стало взрослым лицо.

На железных собаках прочь от чумных городов,

На железных собаках вдаль от тебя и от слов.

На железных собаках солнце догонит меня,

И тебя, может быть, и тебя.

А ночью, закрывая глаза,

Ты снова боишься уж несколько лет,

Что в этот раз навсегда

Печальный Господь выключит свет.

На железных собаках прочь от чумных городов,

На железных собаках вдаль от тебя и от слов.

На железных собаках солнце догонит меня,

И тебя, может быть, и тебя.

На железных собаках прочь от чумных городов,

На железных собаках вдаль от тебя и от слов.

На железных собаках солнце догонит меня,

И тебя, может быть, и тебя.

Після ночі розплющуєш очі,

Ти живий, тобі знову пощастило.

По кам'яних венах довгих вулиць

Місто манить тебе крізь вікно.

Нескінченний обряд: на роботу - додому,

І зима пролітає у підземках метро.

І ні краплі тепла від хворих ліхтарів,

Тільки якось швидко стало дорослим обличчя.

На залізних собаках геть від чумних міст,

На залізних собаках вдалину від тебе та від слів.

На залізних собаках сонце наздожене мене,

І тебе, можливо, і тебе.

А вночі, заплющуючи очі,

Ти знову боїшся вже кілька років,

Що цього разу назавжди

Сумний Господь вимкне світло.

На залізних собаках геть від чумних міст,

На залізних собаках вдалину від тебе та від слів.

На залізних собаках сонце наздожене мене,

І тебе, можливо, і тебе.

На залізних собаках геть від чумних міст,

На залізних собаках вдалину від тебе та від слів.

На залізних собаках сонце наздожене мене,

І тебе, можливо, і тебе.