Le Bourreau - Barbara

Tendu de crêpe, au crépuscule

Flanqué d’un grand noir majuscule

Au zénith profond de minuit

Il avance dedans la nuit

Le bourreau, le bourreau

Moi, je le nargue lentement

Comme un jour d’hiver au printemps

Comme la toute dernière gelée

Sur l’avant-garde de l'été

Ce bourreau, ce bourreau

Car moi je vis, comme un printemps

Qui en sait peu, qui ne sait pas

Car moi je vis, comme un éclat

De feu d’amour en feu de joie

Et tant pis si, de temps en temps

Il neige un peu sur mes printemps

Je sais bien que, certains matins

Il y a des fleurs de chagrin

Flanqué de son grand M majuscule

Tendu de crêpe au crépuscule

Au zénith profond de mes nuits

Il avance dedans ma vie

Le bourreau, le bourreau

Il connaît très bien son chemin

Tous les chiens lui lèchent la main

Il connaît très bien son chemin

Tous les chiens lui lèchent la main

Au bourreau, au bourreau

Mais moi je vis, comme un printemps

Qui sait très bien, qui prends son temps

Mais je vis en attendant

Le temps qu’il me reste de temps

Et bien sûr, que de temps en temps

Il a neigé sur mes printemps

Mais je n’ai pas, dans mon jardin

Que des fleurs couleur de chagrin

Quand se pose le crépuscule

Vêtue d’un grand noir majuscule

Gantée d’un velours noir qui luit

Moi, je m’en vais vivre ma vie

Sans bourreau, sans bourreau

Tout en le narguant lentement

J’aurais cueilli tous mes printemps

J’aurais vécu d’avoir aimé

J’aurais tout pris, tout partagé

Sans bourreau, sans bourreau

Il peut venir au crépuscule

Flanqué de son M majuscule

Au dernier souffle de ma vie

Il ne prendra qu’un corps sans vie

Il ne prendra qu’un corps sans vie

Le bourreau, le bourreau, le bourreau…

Спробуйте де креп, у сутінках

Обрамлена великою чорною великою літерою

У глибокому зеніті півночі

Він ходить вночі

Кат, кат

Я, я знущаюся над ним повільно

Як зимовий день навесні

Як останнє желе

В авангарді літа

Цей кат, цей кат

Бо я живу, як весна

Хто мало знає, хто не знає

Бо я живу, як осколок

Від вогню любові до вогню радості

І шкода, якщо час від часу

На моїх пружинах трішки падає сніг

Я знаю, що іноді вранці

Там квіти печалі

В оточенні його столиці М

Сутінковий креп напружений

У глибокому зеніті моїх ночей

Він крокує моїм життям

Кат, кат

Він дуже добре знає свій шлях

Усі собаки облизують її руку

Він дуже добре знає свій шлях

Усі собаки облизують її руку

До ката, до ката

Але я живу, як весна

Хто добре знає, хто не поспішає

Але я живу в очікуванні

Час у мене залишився

І, звичайно, час від часу

На моїх пружинах випав сніг

Але в мене в саду немає

Тільки квіти скорботного кольору

Коли прийдуть сутінки

Одягнений великою чорною великою літерою

Рукавички з блискучого чорного оксамиту

Я, я буду жити своїм життям

Без ката, без ката

При цьому знущаючись над ним повільно

Я б зібрав усі свої пружини

Я б дожив, щоб любити

Я б усе взяв, усім поділився

Без ката, без ката

Він може прийти в сутінках

В оточенні його столиці М

На останньому подиху мого життя

Для цього знадобиться лише неживе тіло

Для цього знадобиться лише неживе тіло

Кат, кат, кат...