L'absinthe - Barbara

Ils buvaient de l' absinthe

Comme on boirait de l' eau

L' un s' appelait Verlaine

L' autre, c' était Rimbaud

Pour faire des poèmes

On ne boit pas de l' eau

Toi, tu n' es pas Verlaine

Toi, tu n' est pas Rimbaud

Mais quand tu dis «je t' aime»

Oh mon dieu, que c' est beau

Bien plus beau qu' un poème

De Verlaine ou de Rimbaud

Pourtant que j' aime entendre

Encore et puis encore

La chanson des amours

Quand il pleut sur la ville

La chanson des amours

Quand il pleut dans mon cœur

Et qu' on a l' âme grise

Et que les violons pleurent

Pourtant, je veux l' entendre

Encore et puis encore

Tu sais qu' elle m' enivre

La chanson de ceux-là

Qui s' aiment et qui en meurent

Et si j' ai l' âme grise

Tu sécheras mes pleurs

Ils buvaient de l' absinthe

Comme l' on boit de l' eau

Mais l' un, c' était Verlaine

L' autre, c' était Rimbaud

Pour faire des poèmes

On ne boit pas de l' eau

Aujourd’hui, les «je t' aime»

S' écrivent en deux mots

Finis, les longs poèmes

La musique des mots

Dont se grisait Verlaine

Dont se saoulait Rimbaud

Car je voudrais connaître

Ces alcools dorés, qui leur grisaient le cœur

Et qui saoulaient leur peine

Oh, fais-les-moi connaître

Ces alcools d' or, qui nous grisent le cœur

Et coulent dans nos veines

Et verse-m' en à boire

Encore et puis encore

Voilà que je m' enivre

Je suis ton bateau ivre

Avec toi, je dérive

Et j' aime et j' en meurs

Les vapeurs de l' absinthe

M' embrument

Je vois des fleurs qui grimpent

Au velours des rideaux

Quelle est donc cette plainte

Lourde comme un sanglot

Ce sont eux qui reviennent

Encore et puis encore

Au vent glacé d' hiver

Entends-les qui se traînent

Les pendus de Verlaine

Les noyés de Rimbaud

Que la mort a figés

Aux eaux noires de la Seine

J' ai mal de les entendre

Encore et puis encore

Oh, que ce bateau ivre

Nous mène à la dérive

Qu' il sombre au fond des eaux

Et qu' avec toi, je meurs

On a bu de l' absinthe

Comme on boirait de l' eau

Et je t' aime, je t' aime

Oh mon dieu, que c' est beau

Bien plus beau qu' un poème

De Verlaine ou de Rimbaud…

Вони пили абсент

Як би пили воду

Одного звали Верлен

Іншим був Рембо

Скласти вірші

Ми не п'ємо воду

Ти не Верлен

Ти не Рембо

Але коли ти кажеш "Я тебе люблю"

Боже мій, як красиво

Набагато прекрасніше, ніж вірш

Від Верлена чи Рембо

Але я люблю слухати

Знову і знову

Пісня про кохання

Коли на місто йде дощ

Пісня про кохання

Коли в моєму серці йде дощ

І що в нас сіра душа

І скрипки плачуть

Але я хочу це почути

Знову і знову

Ти знаєш, що вона мене п'янить

Пісня тих

Які люблять один одного і вмирають

А якщо в мене сіра душа

Ти висушиш мої сльози

Вони пили абсент

Як питну воду

Але одним був Верлен

Іншим був Рембо

Скласти вірші

Ми не п'ємо воду

Сьогодні "Я люблю тебе"

Пишуться двома словами

Більше жодних довгих віршів

Музика слів

Верлен був у нетверезому стані

Рембо напився

Бо я хочу знати

Ці золоті спирти, які п'яніли їхні серця

І хто випив їхній біль

О, дайте мені знати

Ці золоті духи, що п’яніють наші серця

І бігти по наших венах

І налийте мені випити

Знову і знову

Ось я напиваюся

Я ваш п'яний човен

З тобою я дрейфую

І я люблю і вмираю

Пари абсенту

тумани мене

Я бачу, як лізуть квіти

В оксамиті штор

Що це за скарга

Важкий, як ридання

Саме вони повертаються

Знову і знову

На крижаному зимовому вітрі

Почуй, як вони тягнуться

Повішений Верлена

Утоплений Рембо

Ця смерть застигла

До чорних вод Сени

Мені боляче їх чути

Знову і знову

О, цей п'яний човен

Веде нас на самоплив

Дайте йому опуститися на дно води

І з тобою я вмираю

Ми пили абсент

Як би пили воду

І я люблю тебе, я люблю тебе

Боже мій, як красиво

Набагато прекрасніше, ніж вірш

Від Верлена чи Рембо...