Treffen der Generationen - Baff

Heut ist es wieder dran und wir fahrn zu dem Haus hinaus

Das aus meiner Welt nicht mehr wegzudenken ist

Wo ich die Farben nicht vergess

Die es gemalt hat in meine junge Zeit

Schon von weit her erkenn ich es und weiß, es ist soweit

Einzutauchen in die Tiefsee der Vergangenheit

Losgekettet, wie befreit, sucht sie Raum, wie ein Baum

Wächst sie, die Erinnerung, bleibt nicht mehr stumm

Drückt sich aus, will heraus und lebt sich aus, in eurem Haus

Wie so oft in den letzten Jahren sitz ich da und hör dir zu

Ein Jahrhundert voller Tage, von Erfahrung voll bist du

Wieder Kind und lässt es zu, dass deine Gedanken mich erreichen

Nicht verbleichen und mit den Zeiten aus den Zeiten weichen

Die Geschichte deines Weges machst du lichte und verdichtest sie

Auf ein paar wenig Worte, zeigst mir Orte, die dich prägten

Die sich in dir niederlegten, die in fast einhundert Jahren

Dich zu deinem Gang bewegten, deinen Glauben stets belebten

Das Treffen der Generationen verschränkt in sich unsere Stationen

Das Treffen der Generationen

Es führt mich hinauf zu neuen Positionen

Das Treffen der Generationen verschränkt in sich unsere Stationen

Das Treffen der Generationen, es führt mich heraus aus meinen Positionen

Juli 95, du gingst auf die 90 zu

Dein Körper bäumt sich auf und forderte schwächlich seine Ruh

Die Augen tief, verlief dein Weg dem Ende zu

Doch deine warmen Hände drückten mich und sprachen Bände

Ja, es glich einem Glückstag, der vermag, viel zu sagen

Und er hat den Moment, der selten ist

Weil man die Worte nicht vergisst

Die mit Gewicht eigenartig an der Seele rühren

Und meine Sicht zu der Quelle deines Daseins Sinn hinführen

Mit letzter Kraft schautest du auf

Und hobst ganz langsam deine Hand

Den Blick gebannt hingewandt zu dem Kreuz an der Wand

Als sähst du Land.

Und mit klarer Stimme, klarem Geist erkannt

Sprachst du aus, wer dich fand, was dich mit «oben» stets verband

Ganz leise nahm ich Anteil an diesem sanften Geben

Im Treffen der Generationen gabst du das Fazit deines Lebens:

«Die Sonne die mir lachet, ist mein Herr Jesus Christ

Сьогодні він знову включений, і ми їдемо до будинку

Це невід'ємна частина мого світу

Де я не забуваю кольори

Хто намалював це, коли я був молодим

Я впізнаю це здалеку і знаю, що пора

Пірнути в глибоке море минулого

Розкута, ніби звільнена, шукає простору, як дерево

Коли пам'ять росте, вона більше не мовчить

Виражає себе, хоче вийти і живе у вашому домі

Як часто в останні роки, я сиджу і слухаю вас

Століття повне днів, ти сповнений досвіду

Знову дитя, і дозволь своїм думкам дійти до мене

Не меркнути і не меркнути з часом від часів

Ви робите історію свого шляху легшою та згущенішою

У кількох словах покажіть мені місця, які сформували вас

Яка оселилася в тобі, майже за сто років

Спонукав вас до вашої прогулянки, завжди прискорював вашу віру

Зустріч поколінь переплітає наші станції

Зустріч поколінь

Це веде мене на нові посади

Зустріч поколінь переплітає наші станції

Зустріч поколінь, це збиває мене з позицій

Липень 95, тобі наближалося 90

Ваше тіло піднімається на дибки і слабко вимагає відпочинку

Очі глибокі, твій шлях йшов до кінця

Але твої теплі руки притискали мене і говорили багато про що

Так, це був як щасливий день, який здатний багато про що сказати

І у нього є момент, який буває рідко

Бо слів не забуваєш

Які дивним чином вагою торкаються душі

І веди мій погляд до джерела сенсу свого існування

Ти дивився вгору з останніх сил

І дуже повільно підняв руку

Його очі втупилися в хрест на стіні

Ніби землю бачиш.

І впізнали чистим голосом, ясним розумом

Ви сказали, хто вас знайшов, що вас завжди пов'язувало з «зверху».

Дуже тихо я брав участь у цьому ніжному даруванні

На зустрічі поколінь ти дав підсумок свого життя:

«Сонце, яке мені всміхається, – це мій Господь Ісус Христос