Туман (feat. Dark Faders) - ATL, Dark Faders

К полуночи в аккурат покину родной зиккурат

Нервишки собрать воедино, как все силы в кулак

Бесконечно обновлять аккаунт — это теперь мой обряд:

Оффлайн, оффлайн, оффлайн, — неугомонный дурак

Последний штакет оставит меня за бортом,

Но в обойме есть патрон, утром оставленный на потом

Безысходность загонит гончей, кормит горькой ягодой волчьей

Не попрощавшись навечно, усну я как-то ночью

С мертвыми в одном ряду к лесу бреду в бреду

Здесь я как долбаный паук из цветов нам плету петлю

Я буду кричать, как зверь, Я буду стоять насмерть

Стану рвать и метать, ты только подойди, посмей

Ночью чернильно-черной я разошлю всех к черту

Новый тречок, как эпитафия к жизни обреченного

Сотрет с лица румяна под травой дурмана

Меня найдут утром рано под пеленой тумана

Надеюсь, останутся в памяти строки, если сгорит моя рукопись

Не из тех, что плели паутину и в ней же запутались

В конце опустевшие взоры поднимутся ввысь

Те, кто на самое дно опустились и те, кто одумались

Их внутренний мир не правдоподобен, как слезы актрисы

И следующий шаг только через карниз.

Как капля дождя снова падаем вниз

Слезятся от дыма глаза, не выходящих из-за кулис

Над городом словно угроза тот мрак, что снова свинцовым туманом навис

Бесконечная ночь окутает мысли густым покрывалом

Где прошлое нехотя тянется эхом забытых кварталов

И сердце из камня коварное время разрежет металлом

Осколки реальности медленно тонут в размытых фракталах

Я вижу того, кто остался, и помню людей, что не стало

Тут либо подняться, либо разбиться о скалы

И землю наполнят тела, ушедших в походы за славой,

Но в поисках истины смерть под кожу вонзается жалом

Непроходимый кумар.

Люди сходят с ума

Непобедимый нуар.

Мысли окутал туман

Минутами капает время, и жизнь, словно плохо закрученный кран

Мечты растворятся таблеткой, упавшей в граненый стакан

Помню, как на разбитый район смотрели глаза из стекла

Тут от диких людей не оградит ледяная стена

В оковах мечтая свободными стать, оставив пустыми тела

Даже если сожгут все дотла, им не хватит тепла

Как через разрушенный мост ехать с пьяным водителем

И наши тела в прозрачную воду добавят красителя

И лучше не видеть (и лучше не видеть) эту обитель (эту обитель)

Где заблудших детей уже несколько дней всюду ищут родители

Найти бы следы, что нас выведут к свету из недр сознания

Пока не оставила тэги война на разрушенных зданиях

Мы внутри НЛО, где для нас зашифровано знание

Дорогу назад замело, либо окутало пламенем

(…Непроходимый кумар… Мысли окутал туман…)

До опівночі в якраз покину рідний зіккурат

Нерви зібрати воєдино, як усі сили в кулак

Нескінченно оновлювати обліковий запис - це тепер мій обряд:

Оффлайн, офлайн, офлайн, — невгамовний дурень

Останній штакет залишить мене за бортом,

Але в обіймі є патрон, вранці залишений на потім

Безвихідь зажене гончою, годує гіркою вовчою ягодою.

Не попрощавшись надовго, засну я якось уночі

З мертвими в одному ряду до лісу марення в брезі

Тут я як довбаний павук із квітів нам плету петлю

Я буду кричати, як звір, Я стоятиму на смерть

Стану рвати і метати, ти тільки підійди, посмій

Вночі чорнильно-чорною я розшлю всіх до чорта

Новий тречок, як епітафія до життя приреченого

Зітре з обличчя рум'яна під травою дурману

Мене знайдуть рано вранці під пеленою туману

Сподіваюся, залишаться в пам'яті рядки, якщо згорить мій рукопис

Не з тих, що плели павутину і в ній вже заплуталися

Наприкінці спорожнілі погляди піднімуться вгору

Ті, хто на дно опустилися і ті, хто одумалися

Їхній внутрішній світ неправдоподібний, як сльози актриси

І наступний крок тільки через карниз.

Як крапля дощу знову падаємо вниз

Сльозяться від диму ока, що не виходять з-за лаштунків

Над містом ніби загроза та морока, що знову свинцевим туманом нависла

Нескінченна ніч огорне думки густим покривалом

Де минуле неохоче тягнеться луною забутих кварталів

І серце з каменю підступний час розріже металом

Уламки реальності повільно тонуть у розмитих фракталах

Я бачу того, хто залишився, і пам'ятаю людей, що не стало.

Тут або піднятися, або розбитись на скелі

І землю наповнять тіла, що пішли в походи за славою,

Але в пошуках істини смерть під шкіру встромляється жалом

Непрохідний кумар.

Люди сходять з розуму

Непереможний нуар.

Думки огорнув туман

Хвилинами капає час, і життя, ніби погано закручений кран

Мрії розчиняються пігулкою, що впала в гранену склянку

Пам'ятаю, як на розбитий район дивилися очі зі скла

Тут від диких людей не убезпечить крижана стіна

У кайданах мріючи вільними стати, залишивши порожніми тіла

Навіть якщо спалять усі вщент, їм не вистачить тепла

Як через зруйнований міст їхати з п'яним водієм

І наші тіла в прозору воду додадуть барвника

І краще не бачити (і краще не бачити) цю обитель (цю обитель)

Де заблукали дітей вже кілька днів усюди шукають батьки

Знайти би сліди, що нас виведуть до світла з надр свідомості

Поки що не залишила теги війна на зруйнованих будівлях

Ми всередині НЛО, де для нас зашифровано знання

Дорогу назад замело, або огорнуло полум'ям

(…Непрохідний кумар… Думки огорнув туман…)