Dos Orillas - Antonio Orozco

Yo soy la arena, tú eres la piedra

Juntos el fondo que bajo el agua vive su entrega

Yo soy la piedra, tú eres la arena

Juntos el suelo sobre el que pesa nuestra condena

Obligados a vivir la realidad

Fuera del agua seré barro y mala hierba

Y que el destino desafíe la verdad

Y se detenga, se detenga

Cariño mío, rosas y trigo no desesperan

Almas al viento vuelan contigo, vuelan conmigo

Cariño mío, leña de olivo no desesperes

Que en el silencio ardo contigo, ardo contigo

Yo soy la orilla que tu orilla mira

Tú eres la orilla que a mí me mira

Separados por el río que la vida nos obliga

Somos una sola alma

Obligados a vivir la realidad

Fuera del agua seré barro y mala hierba

Y que el destino desafíe la verdad

Y se detenga

Cariño mío, ángel prohibido no desesperes

Fuego que arde no tiene frío, no tiene frío

Cariño mío, fuego encendido no desesperes

Que cuando lloras crecen los ríos, crecen los ríos

Я - пісок, ти - камінь

Разом фонд, що під водою живе своєю поставкою

Я камінь, ти пісок

Разом ґрунт, на якому тяжіє наш осуд

Змушений жити реальністю

З води я буду брудом і бур’яном

І нехай доля кидає виклик правді

І стоп, стоп

Мій милий, троянди і пшениця не впадай у відчай

Душі на вітрі літають з тобою, літають зі мною

Мій милий, оливкове дерево, не впадай у відчай

Що в тиші я горю з тобою, я горю з тобою

Я берег, на який дивиться твій берег

Ти берег, що дивиться на мене

Розлучені річкою, що змушує нас життя

ми одна душа

Змушений жити реальністю

З води я буду брудом і бур’яном

І нехай доля кидає виклик правді

і зупинись

Мій милий, ангел заборонений, не впадай у відчай

Вогонь, що горить, не холодний, не холодний

Мила моя, запали, не впадай у відчай

Що коли ти плачеш, ріки ростуть, ріки ростуть