Bříza - Aneta Langerova

Z naší staré břízy se od mala ráda dívám do kraje

Jak žitné pole v dálce pod horama zase létem dozraje

Jako vítr se potokem pod námi další voda prožene

Ach jak hořké, hořké je zklamání, když člověka dožene

Už je to tak dávno, co naposled za ruku jsem tě držela

Kolik sněhů tálo, tolik je to let, co naše píseň dozněla

Jako vítr větve stromů prohání a pak jim hlavy zaplete

Ach jak lehké, lehké je lidské konání, než s tebou láska zamete

Tak si zapískám a vzpomenu si

Na venkovský ráj, na káči, na husy

Tak si zapískám a vše zlé zaženu

Z břízy už nikdy dolů neslezu

Možná by se zdálo, že tenhle svět je pro mě keřem trnovým

Však to za to stálo, tak chutná pelyněk a já se na tebe nezlobím

Jako vítr, když babí léto rozhání a dětem draky přinese

Ach jak křehké, křehké je poznání, že někdo jiný najde se

Tak si zapískám a vzpomenu si

Na venkovský ráj, na káči, na husy

Tak si zapískám a vše zlé zaženu

Z břízy už nikdy dolů neslezu

Зі своєї старої берізки я змалку люблю дивитися на край

Як житнє поле вдалині під горами знов визріє влітку

Як вітер, через потік під нами тече більше води

О, яке гірке, гірке розчарування, коли його наздоганяєш

Так давно я востаннє тримав мою руку

Кількість снігу, що розтанула, роки пройшли наша пісня

Як вітер віє гілки дерев, то вони обплутують свої голови

О, як легкі, легкі людські дії, перш ніж любов пронесе вас

Тож буду свистіти і згадувати

У сільський рай, на качку, на гусей

Тож я буду свистіти й проганяти все лихе

Ніколи більше не зійду з берези

Може, цей світ здасться мені терновим кущем

Адже воно того варте, тож полин смачний і я на вас не сержусь

Як вітер, коли бабине літо розвіює та приносить дітям драконів

Ох, яке тендітне, тендітне знання, що хтось інший знайде себе

Тож буду свистіти і згадувати

У сільський рай, на качку, на гусей

Тож я буду свистіти й проганяти все лихе

Ніколи більше не зійду з берези